Читать онлайн «Фріда»

Ірина не могла зупинитися…

Ту-дух-ту-дух! Ту-дух-ту-дух!

Вона відчувала, що вже перейшла межу, але нічого не могла з собою вдіяти. Цей стан вона добре знала, і він її лякав: зовнішні зорові та слухові сигнали тлумляться, відступають, натомість чуєш шалене «Ту-дух! Ту-дух!» у скронях і бачиш перед собою тільки біле сліпуче сяйво. Це означало, що вона зірвалася. А тепер летить у прірву, і зупинити її неможливо. Єдине, що керувало нею в цей момент — гнів, безмежний, ненаситний, кровожерливий, нестримний, убивчий…

Ту-дух-ту-дух! Ту-дух-ту-дух!

Вона так довго вчилася мистецтва контролювати свої емоції, надто ж перед начальством і підлеглими!. . Вона давно вже пристосувала голос до тихо-ввічливої й водночас суворо-безкомпромісної манери, відповідної статусу топ-менеджера, а тепер це був уже не голос, а якісь мавп'ячі верески і павині трелі. Вона верещала, немов базарна баба, в якої хлопчиська поцупили жменьку насіння.

Ту-дух-ту-дух! Ту-дух-ту-дух!

Перед нею стояли професіонали високого класу, каріатиди й атланти, які тримали на своїх плечах її бізнес, а вона їх просто обливала помиями, принижувала, топталася по них. Ірина розкидалася нищівними образами і невиправданими звинуваченнями, ризикованими й водночас дитячими погрозами.

Ту-дух-ту-дух! Ту-дух-ту-дух!

Це вже було занадто.

Стоп, Ірко, зупинися!

Не можу, їй богу, не можу!

Тримайся, Ірко, ти дуже ризикуєш! Так легко втратити набуте за довгі роки стримування, зрад, падінь, злетів і ще раз падінь! Ще не загоїлися рани, завдані чесними супротивниками і зрадливими друзями! Ще не зійшли з твого лоба гулі, набиті від зіткнення з глухими стінами, холодними поглядами та байдужістю.

Не можу, їй-богу, не можу!

Ірко, ти ставиш на карту благополуччя своєї імперії, створеної з нуля! Ти ж сама її розгойдуєш! Ти ж потім сама себе з'їси живцем за сьогоднішній скандал!

Не можу, їй-богу, не можу!

Ту-дух-ту-дух! Ту-дух-ту-дух!

Вона врешті почала розрізняти обличчя своїх підлеглих — заступників, головного бухгалтера, керівників відділів, секретарки. Реакція різна — від переляку до погано прихованого торжества: зламалася-таки непробивна скеля — Ірина Ревуцька.

…Нарешті вся пара вийшла. Ірина сіла за робочий стіл і почала нервово перебирати папери. Вона завжди це робила, коли нервувалася. Треба було закінчувати бридке шоу.

Як гідно вийти з цієї ситуації? Її мозок гарячково працював, шукаючи відповіді, а пальці тим часом і далі перебирали розкидані під час скандалу папери, класифікували їх за темами, розкладали купками на столі, рівняючи по лінієчці і знімаючи невидимі порошинки зі столу.

Пауза затяглася.

Ту-дух-ту-дух! Ту-дух-ту-дух!

Що сказати на завершення, аби згладити конфлікт? Але її комп'ютер, тобто мозок, уперто видавав інформаційну стрічку: «Відповідь відсутня… варіантів немає…»

«Має ж хоч щось бути!»

«Відповідь відсутня… Варіантів немає…»

«Навпроти перелякані та іронічні очі… Треба щось сказати!»