Читать онлайн «Моя автобіографія»
Автор Остап Вишня
МОЯ АВТОБIОГРАФIЯ
У мене нема жодного сумнiву в тому, що я народився, хоч i пiд час мого появлення на свiт бiлий
i потiм - рокiв, мабуть, iз десять пiдряд - мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували
корову Оришку.
Трапилася ця подiя 1 листопада (ст. стилю) 1889 року в мiстечку Грунi, Зiнькiвського повiту на
Полтавщинi...
Власне, подiя ця трапилася не в самiм мiстечку, а в хуторi Чечвi, бiля Грунi, в маєтковi помiщикiв
фон Рот, де мiй батько працював у панiв.
Умови для мого розвитку були пiдходящi. З одного боку - колиска з вервечками, з другого боку -
материнi груди. Трiшки поссеш, трiшки поспиш - i ростеш собi помаленьку.
Так ото й пiшло, значить: їси - ростеш, потiм ростеш - їси.
Батьки мої були як узагалi батьки.
Батькiв батько був у Лебединi шевцем. Материн батько був у Грунi хлiборобом.
Глибшої генеалогiї не довелося менi прослiдити. Батько взагалi не дуже любив про родичiв
розказувати, а коли, було, спитаєш у баби (батькової матерi) про дiда чи там про прадiда, вона завжди
казала:
- Отаке стерво було, як i ти оце! Покою вiд їх не було.
Про материку рiдню так само знаю небагато. Тiльки те й пам'ятаю, що частенько, було, батько
казав матерi:
- Не вдалася ти, голубонько, у свою матiр. Царство небесне покiйницi: i любила випити, i вмiла
випити. А взагалi батьки були нiчого собi люди. Пiдходящi.
За двадцять чотири роки спiльного їхньогожиття, як тодi казали, послав їм господь усього тiльки сiмнадцятеро дiтей, бо вмiли вони молитись
милосердному.
Почав, значить, я рости.
- Писатиме, - сказав якось батько, коли я, сидячи на пiдлозi, розводив рукою калюжу.
Справдилося, як бачите, батькове пророкування.
Але нема де правди дiти, - багацько ще часу проминуло, доки батькове вiщування в життя
втiлилося.
Письменник не так живе й не так росте, як проста собi людина.
Що проста людина? Живе собi, поживе собi, помре собi.
А письменник - нi. Про письменника подай, обов'язково подай: що впливало на його свiтогляд, що його оточувало, що органiзовувало його ще тодi, коли вiн лежав у матерi на руках i плямкав
губами, зовсiм не думаючи про те, що колись доведеться писати свою автобiографiю.
А от тепер сиди й думай, що на тебе вплинуло, що ти на письменника вийшов, яка тебе лиха
година в лiтературу потягла, коли ти почав замислюватися над тим, "куди дiрка дiвається, як бублик
їдять".
Бо письменники так, спроста, не бувають.
I от коли пригадаєш життя своє, то приходиш до висновку, що таки справдi письменника
супроводять в його життi явища незвичайнi, явища оригiнальнi, i коли б тих явищ не було, не була б
людина письменником, а була б порядним інженером, лiкарем чи просто собi толковим кооператором.
Пiдскочать отi явища - i записала людина.
Головну роль у формацiї майбутнього письменника вiдiграє взагалi природа - картопля, коноплi, бур'яни.
Коли є в хлопчика чи в дiвчинки нахил до замислювання, а навкруги росте картопля, чи бур'ян, чи коноплi - амба! То вже так i знайте, що на письменника воно пiде.
I це цiлком зрозумiло. Коли дитина замислиться й сяде на голому мiсцi, хiба їй дадуть як слiд
