Читать онлайн «Олмейрова примха»

Джозеф Конрад

Олмейрова примха

Джозеф Конрад: погляд через століття

За кілька років українські читачі матимуть нагоду відзначити сторіччя від початку діалогу з доробком видатного англійського прозаїка межі ХІХ—ХХ ст. Джозефа Конрада (1857—1924) – адже перші українські переклади його прози з’явилися на наших теренах у середині 1920-х років. У вітчизняних істориків літератури немає однозначної думки про те, що спричинило наприкінці 20-х такий інтерес до Кон-радової прози: одночасно переклади його першого роману «Олмейрова примха» видали харківська «Книгоспілка» та одеське видавництво, вийшли друком «Аванпост прогресу», «Кінець неволі», «Тайфун» та інші твори. Звичайно, може йтися про запізніле відкриття незнаного досі співвітчизника – адже Теодору Юзефу Конраду Коженьовському судилося з’явитися на світ на Житомирщині, у польській родині поблизу Бердичева. Свою роль мала загальна культурна атмосфера 1920-х: над політикою українізації вже нависла загрозлива тінь підозри владних структур, але всупереч тому в суспільній свідомості не згасало відлуння високих і трагічних змагань за українську свободу. Тож особиста доля Конрада, сина польського письменника Аполло Ко-женьовського, за прихильність до національно-визвольного руху засланого царською владою разом з дружиною і малим сином з Варшави до Вологди, рання смерть батьків, драматичний пошук майбутнім літератором свого життєвого й творчого шляху викликали у тогочасних Конрадових читачів безпосередню й заангажовану реакцію.

Перекладачі та науковці 1920-х активно розширювали для нового покоління українства горизонти європейської духовної спадщини. З відстані часу зрозуміло, що тогочасна інтерпретація творів Дж. Конрада, «третього світового шотландця» – Р. Л.

Стівенсона, романтика наукового пошуку Г. Велса живила й на наших теренах енергію неоромантичного світогляду – складного комплексу переконань й творчих імпульсів, у якому модель діяльнісного життя, сповненого снаги відкриттів, виступала ідеалом, який вартий того, аби зберігати його всупереч мізерній, ницій, бездуховній реальності.

Проникливо окреслив контекст духовних конотацій «світу Конрада» видатний лінгвіст, перекладач і культуролог Михайло Калинович: «стільки марних зусиль, стільки знеможеного захвату, нездійсненних мрій, непотрібних смертей – світ безвихідний і темний». Та й власне Конра-дове слово, на яке посилався його український інтерпретатор, пророчо втілює для нас буттєвий і творчий вектор того цивілізаційного та культурного зламу, що розпочався на межі століть й незавершеним мав ось-ось обірватися: «Бувають в житті події, жести, погляди, що немов замикають жорстоко все минуле. Двигіт і гуркіт – наче грякнула брамою зрадницька рука долі за людиною. Іди й шукай собі іншого раю, нерозумного або мудрого. Хвилина німотного розпачу, – і знову повинно початися мандрування: болісне з’ясовування фактів, гарячкове нагромадження ілюзій, оброблення нової ниви неправди в поті чола свого – щоб підтримати життя, зробити його стерпним, зробити його прекрасним, бо треба передати незайманою іншому поколінню сліпих мандрівників чарівну легенду про безсердечну країну, про обітовану землю, квітчасту і благословенну».