Читать онлайн «Емоц?йна спритн?сть. Як почати рад?ти зм?нам ? отримувати задоволення в?д роботи та життя»
Автор Сьюзен Девід
Девід Сьюзен
Емоційна спритність. Як почати радіти змінам і отримувати задоволення від роботи та життя
© Susan David, 2017
© DepositPhotos. com/jamesteohart
© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2018
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2018
Потужна книжка, яка допоможе вам знайти свої сильні сторони, визначити пріоритети, стати більш рішучим та здійснити значущі зміни.
Ця книжка є доказом того, що людям потрібно працювати з їхніми негативними емоціями, не дозволяючи старим страхам та комплексам домінувати.
Присвячую любові мого життя Ентоні і моїм любим Ноа й Софі, які знають, що таке життя на щодень
Розділ 1. Від скутості до спритності
Багато років тому, за часів «Абатства Даунтон», статечний капітан стояв на містку британського лінійного корабля й дивився, як сонце хилиться за край моря. Далі за сюжетом капітан уже збирався спуститися на палубу до обіду, коли дозорець раптом сповістив: «Світло, капітане. Прямо за курсом дві милі».
Капітан повернувся до стерна.
– Рухається чи ні? – запитав він, бо до радіолокаційної станції було ще кілька діб ходу.
– Не рухається, капітане.
– Тоді подайте тому судну сигнал, – хрипко наказав керманич. – Скажіть їм: «Ви йдете курсом на зіткнення. Змініть курс на 20 ступнів».
Майже одразу від джерела світла надійшла відповідь: «Краще ви змініть свій курс на 20 ступнів».
Капітан образився. Це не тільки похитнуло його авторитет, але й відбувалося на очах у матросів!
– Надішліть йому ще одне повідомлення, – гарикнув він.
– «Ми – корабель її величності Дефаєнт, лінійний корабель водотоннажністю 35000 тонн класу дредноутів. Змініть курс на 20 ступнів».«Чудово, сер, – надійшла відповідь. – Я – матрос другого класу О’Райлі. Негайно міняйте курс».
Розпашілий від люті, капітан заволав:
– Ми – флагманський корабель адмірала сера Вільяма Аткінсона-Вілса! НЕГАЙНО ЗМІНІТЬ КУРС НА 20 СТУПНІВ!
Запала тиша, а тоді матрос О’Райлі відповів: «У нас тут ліхтарня, сер».
Мандруючи по життю, ми, як люди, маємо кілька способів дізнатися, у якому напрямку йти або що на нас чекає. У нас немає ліхтарень, що попереджають про скелі, об які ми можемо розбитися. У нас немає ані дозорців на носі, ані радара, який попереджає про підводні небезпеки, що можуть розтрощити наші кар’єрні плани. Натомість ми маємо емоції – відчуття страху, тривоги, радощів, піднесення – розвинуту нейрохемічну систему, покликану допомагати нам долати складні життєві течії.
Емоції – від лютого гніву до наївного кохання – є миттєвою фізичною реакцією організму на важливі сигнали зовнішнього світу. Коли наші чуття сприймають інформацію – ознаки небезпеки, натяки на романтичний інтерес, здогади про те, приймає чи відкидає нас оточення, – ми фізично пристосовуємося до здобутих повідомлень. Наші серця б’ються швидше чи повільніше, м’язи напружуються чи розслабляються, розум зосереджується на небезпеці або заспокоюється у відповідь на тепло довіреного товариства.
Ці фізичні «втілені» реакції синхронізують наш внутрішній стан і зовнішню поведінку з наявною ситуацією та можуть допомогти нам не тільки вижити, але й жити в гаразді. Як і у випадку ліхтарні матроса О’Райлі, наша природна система навігації, яка шляхом спроб і помилок еволюціонувала протягом мільйонів років, набагато корисніша тоді, коли ми не намагаємося боротися з нею.
