Ірина Ігнатенко
Народна медицина і магія українців
Вступне слово
Таємницями знахарства я була оточена змалечку й на власні очі не раз пересвідчувалася в ефективності методів народної медицини.
Мій рід веде до житомирського Полісся, а жінки по роду матері «знали», тобто лікували людей.
Величезний вплив на мій світогляд та любов до старовини, фольклору, народної культури справила моя бабуся – Ганна Михайлівна Будник (у дівоцтві Трубець, роки життя: 1913–1999). Це була людина широкого світогляду; вона знала й співала багато пісень, була неперевершеною оповідачкою, знавцем різноманітних звичаїв та обрядів, носієм народної мудрості. Крім того, вона (як кажуть на Поліссі) «знала», тобто лікувала людей. Моя бабуся була спадкова поліська шептуха, яка перейняла народно-лікарські знання від своєї матері, а та – від своєї.
Її знали не тільки в рідному та навколишніх селах, а й у районі, області й навіть у Києві. Потік людей був нескінченним, вона дуже втомлювалась, але нікому не відмовляла в допомозі, до того ж не призначала ціну за лікування.
Найціннішою платою для неї була вдячність вилікуваних нею хворих.Бабуся Ганна досконало володіла народно-лікувальною практикою та мала глибокі знання. Здається, не було жодної «ірраціональної» (магічної) хвороби, якої вона не вміла б лікувати:
Закінчивши історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка, я вступила до аспірантури, і єдина тема, яка мене глибоко цікавила для наукового дослідження, була народна медицина.
Зібрані, упорядковані та опрацьовані польові матеріали, як безцінне джерело народної мудрості, я подаю наприкінці до кожного розділу цієї книги, адже саме вони і є найбільшою її вартістю, бо, на відміну від наукових теорій та концепцій, не старіють і не втрачають актуальності, а навпаки – з плином часу їхня цінність тільки зростає. Про особливості етнографічних опитувань, правила збирання експедиційного матеріалу та інші польові цікавинки й секрети збирацької роботи допитливий читач може дізнатися у моїй післямові наприкінці цієї книги.