Читать онлайн «Країна Моксель, або Московія: роман-дослідження. Книга третя»

Частина перша

Парадоксальна облуда

1

Російська історична наука, поза всяким сумнівом, потребує повного переосмислення. Ця наука творилася не шляхом нагромадження фактологічного матеріалу і його осмислення протягом століть. Ні! Вона була написана, фактично, одним поколінням людей Московської держави.

Здавалось би, в цьому не може бути нічого поганого. Але це тільки на перший погляд. Тому що історія розвитку держави, написана одним поколінням правлячого режиму, не може служити достовірним джерелом як у минулому, так і в майбутньому. Та й не писалася російська історична наука як історія походження і становлення народу.

Правлячу еліту Московської держави ніколи не цікавило питання походження московитів. Вони творили міф про світову імперію, тому й цікавили їх питання правлячої династії і становлення держави.

Велетенський парадокс: коли в Російській імперії у 1829–1833 роках істориком М.  О.  Полєвим (1796–1846) було написано «Історію російського народу» в шести томах, то автора «Історії» піддали осуду й прокляттю саме за подібну постановку питання і спробу його висвітлення. До речі, критикували М.  О.  Полєвого і з боку влади та її підлабузницької професури, і з боку так званих «революціонерів–демократів».

І хай не здаються нам ці безглузді нападки московитів чимось незвичайним і неприродним. Це абсолютно цілеспрямована політика, яка тягнеться з катерининських часів.

Проте слід зазначити, що питання про походження московитів постійно непокоїло уми окремих учених. І вони, досліджуючи матеріали, дуже часто доходили до просто‑таки приголомшливих для московської історіографії висновків.

Ми вже згадували про дослідження Матіаса Олександра Кастрена (1813–1852) і Дмитра Олександровича Корсакова (1843–1920). Нагадаємо, що подібні дослідження свого часу здійснювали німці, які перебували на московській службі: Міллер, Шлецер та Стріттер, а згодом—професор Костянтин Дмитрович Кавелін (1818–1885). Не будемо говорити про багатьох інших. Професор К.  Д.  Кавелін у праці «Думки і нотатки про російську історію», що вийшла друком 1866 року, приголомшив страшною правдою. Послухаймо:

«Почнімо з того, що ми прожили не тисячу літ, а набагато менше. Розгорніть сторінки першого нашого літопису, який написаний… не пізніше XI століття. Укладач його знає малоросів і перелічує різні гілки цієї частини руського племені: називає північно–західні частини того племені — кривичів (білорусів) і слов’ян, ще згадує радимичів і в’ятичів… але, на диво, зовсім не знає великоросів. На схід від західних руських племен, де тепер живуть великороси, мешкають, за літописом, фінські племена, які частково існують і зараз, а частково вже зникли. Де ж у цей час були великороси? Про них у переліку племен, які живуть у сучасній Росії, не згадується жодним словом… Виникає запитання: хто такі великороси? Звідки вони взялись, якщо до XI чи XII століття їх не існувало? [103, с. 338].