Читать онлайн «Мої і чужі таємниці»
Автор Юрий Ячейкин
Annotation
Книжку українського радянського письменника складають фантастично-гумористичні повісті “Важке життя і небезпечні пригоди Павла Валеріановича Хвалимона”, “Мої і чужі таємниці” та “Піраміда”, головні герої яких діти: кмітливі, веселі, дотепні.
Юрій Ячейкін
ВАЖКЕ ЖИТТЯ І НЕБЕЗПЕЧНІ ПРИГОДИ ПАВЛА ВАЛЕРІАНОВИЧА ХВАЛИМОНА
Розділ І,
Розділ 2,
Розділ 3,
Розділ 4,
Розділ 5,
Розділ 6,
Розділ 7,
Розділ 8,
Розділ 9,
Розділ 10,
Розділ 11,
Розділ 12,
МОЇ І ЧУЖІ ТАЄМНИЦІ
У МЕНЕ ЖИВ НЕВИДИМКА!!!
Розділ 1
Розділ 2
Розділ 3
Розділ 4
Розділ 5
Розділ 6
Розділ 7
Розділ 8
Розділ 9
Розділ 10
Розділ 11
Розділ 12
Розділ 13
Розділ 14
Розділ 15
Розділ 16
Розділ 17
Розділ 18
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ — ЩЕ ОДНА ТАЄМНИЦЯ
ПІРАМІДА
Розділ 1
Розділ 2
Розділ 3
Розділ 4
Розділ 5
Розділ 6
Розділ 7
ЗМІСТ
notes
1
2
Юрій Ячейкін
МОЇ І ЧУЖІ ТАЄМНИЦІ
Фантастично-гумористичні повісті
ВАЖКЕ ЖИТТЯ І НЕБЕЗПЕЧНІ ПРИГОДИ ПАВЛА ВАЛЕРІАНОВИЧА ХВАЛИМОНА
Розділ І,
Почалася вона на Русанівці, заселеному дніпровому острові у Києві.
Був вересень, і було ще тепло.
Павлусь сидів на строкатій, мов веселка, лаві в маленькому скверику, що ховався від вуличного гамору за найближчим до школи гастрономом, і неквапом їв крижане морозиво, яке на повітрі аж парувало.
Якби ви побачили його тоді, ви б нізащо не звернули на нього жодної уваги. Ну, сидить собі на лаві таке звичайне-звичайнісіньке хлоп’я: кашкет на вухах, веснянки на носі (вони у нього не сходять навіть серед зими), а над носом — окуляри в круглій чорній оправі. То й що з цього, запитаєте ви? Хіба ми не бачили отаких ласих до морозива хлопців? Усе життя їх бачимо! Вони, можна сказати, уже набридли нам! Вони сидять і їдять морозиво навіть у найпекельніші морози, а що вже казати про погідний вересневий день бабиного літа?
Воно справді так. Маєте цілковиту рацію. Але якби ви придивилися до нього пильніше, то неодмінно звернули б на нього увагу.
У Павлуся був такий зосереджений і вдумливий вигляд, що якби йому під ніс з веснянками та окулярами припасувати ще вуса та сиву бороду, то цілком можна було б помилитися і подумати, що перед вами сидить не школяр, а принаймні заслужений пенсіонер.Отож Павлусь сидів на лаві у затишному скверику (навколо ані душі) і їв морозиво.
Думаєте, він їв морозиво тому, що полюбляв усе солодке?
Х-ха! І ще ха-ха!
То дівчатка люблять солодке — різні там цукерки і тістечка. Одне слово, солодке — то дівчача справа, а життя у хлопця — не цукор. І тому, коли Павлусь їсть морозиво, він його зовсім не їсть, а гартує свій організм, привчає його не жахатися лютих морозів. Хтозна, можливо, йому колись доведеться героїчно працювати на суцільній кризі аж на Північному полюсі або в задубілій, мов у холодильнику, Якутії. А до трудових подвигів серед моржів та білих ведмедів слід готуватися змалку, бо інакше за всеньке життя тільки й побачиш їх, що за гратами у звіринці. Ось чому Павлусь ніколи й не жахався зайвої порції найкрижанішого морозива. Х-ха!. .
