ЄВГЕН МАЛАНЮК
ПОЕЗІЇ
В ОДНОМУ ТОМІ
ВИДАНО
Науковим Товариством ім. Шевченка в Америці
і Українською Вільною Академією Наук
у США за матеріяльною допомогою
Східньо-Європейського Фонду
НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМ. ШЕВЧЕНКА В АМЕРИЦІ
НЬЮ — ЙОРК
1954
ПЕРЕДМОВА
Евген Маланюк, один з найвидатніших сучасних поетів, народився 1897 р. в степовій Україні, в родині козацько-чумацького походження. Закінчив Єлисаветську реальну школу та інженерний факультет Господарської Академії в Подєбрадах. Брав участь у війні за Державність. Від 1921. р. — емігрант.
Досі видано такі книги його поезій:
| Стилет і Стилос |
Под'єбради |
1924 |
| Гербарій |
Гамбург |
1925 |
| Земля й Залізо |
Париж |
1930 |
| Земна Мадонна |
Львів |
1934 |
| Перстень Полікрата |
Львів |
1939 |
| Вибрані поезії |
Львів-Краків |
1943 |
| Влада |
Філядельфія |
1951 |
| П'ята симфонія (поема) |
Філядельфія |
1953 |
Окремі поезії Маланюка було перекладано на німецьку, чеську, російську, польську і французьку мови. Найбільша їх збірка в перекладі польського поета Чеслава Ястршембєц-Козловського вийшла перед другою світовою війною у видавництві Ґебетнера-Вольфа у Варшаві під наголовком: „Hellada Stepowa”.
Крім того, Маланюк є автором праць з ділянки мистецтва й культури, а також знаний як літературний критик.
До цього тому увійшов вибір з попередніх шости книг поезій та окрема книга „Проща”, яка друкується тут вперше.
СТИЛЕТ І СТИЛОС
1924
Стилет чи стилос...
Стилет чи стилос? — не збагнув.
Двояко Вагаються трагічні терези.
Не кинувши у глиб надійний якор.
Пливу й пливу повз береги краси.
Там дивний ліс зідхає ароматом
І ввесь дзвенить од гимнів п'яних птиць,
Співа трава, ніким ще не зім'ята,
І вабить сном солодких таємниць.
Там зачарують гіпнотичні кобри
Під пестощі золототілих дів...
А тут — жаха набряклий вітром обрій:
Привабить, зрадить і віддасть воді.
Та тільки тут веселий галас бою —
Розгоном бур і божевіллям хвиль.
Безмежжя! Зачарований тобою,
Пливу в тебе! В твій п'яний синій хміль!
30. 08. 1924
БІОГРАФІЯ
1.
Завжди напружено, бо завжди — проти течій.
Завжди заслуханий: музика, самота.
Так, без шляху, без батька, без предтечі.
Так — навпростець — де спалює мета.
Все чути. Всім палать. Єдиним болем бути,
Тим криком, що горить в кривавім стиску уст,
І знать, що випало — загаснути забутим,
І спомином кінця — кісток народних хруст.
2.
Так вийшовши з глухого степу,
З зідхань страждальної землі,
Вирізьблюю німий життєпис
На дикім камені століть.
Так конструюю вічний образ
На сірім цоколі часу,
І мудрість протина, як кобра,
Гадючим зоренням красу.
І розраховує, й шепоче,
І виміряє кожен крок.
Лиш електрично колють очі
Крізь все мереживо морок.
Заплутуюсь густіш і гірше
Під діямантовий гіпноз,
І тільки бачу — камні, вірші,
І тільки чую — гул погроз.
І все боюсь: скінчиться термін,
А я не скінчу завдання
І попливу один, без керми,
У тьму вмираючого дня.
