ЧАРІВНА СТРАВА
Розділ перший
Я дуже, дуже, дуже не хочу іти в садочок, — думала Олянка, повільно натягаючи тісні смугасті колготки. — Надворі дощ, у садочку противна манна каша на сніданок, і вреднющий Сашко Ґудзик знову дражнитиметься й смикатиме за кіски.
— Тю, ну то й що? Хіба можна боятися Сашка? Він же боягуз, — раптом почувся тоненький пронизливий голосок. Олянка здригнулася і вражено втупилася у стіну, бо там відбувалося щось дивне й незрозуміле. Шпалера, розмальована дрібними блакитними квіточками, заворушилася, потім повільно розсунулася, і зі стіни вистрибнув крихітний чоловічок.
Про гномів Олянка чула багато; вони разом із мамою навіть прочитали цілу товстелезну книжку про родину гномів, що жили у підземеллі. Але ті маленькі чоловічки мали довгі бороди, червоні ковпачки на головах і ніколи не усміхалися. Адже вони стерегли підземні скарби і кожного, хто з’являвся у їхніх печерах, вважали злодієм чи грабіжником.
А чоловічок, що вистрибнув зі стіни, виглядав зовсім інакше. Вдягнений він був у кумедну курточку й штанці, які точно повторювали квітковий візерунок шпалер. Хвилиночку, та він же страшенно нагадував… Сашка Ґудзика. Такий самий худющий, витрішкуватий, із розкудланим рудим чубом. Тільки разів у сто менший за Сашка!
— Ну то що, ти врешті закриєш рота? — досить нечемно озвався чоловічок і усміхнувся.
Олянка й справді відчула, що завмерла із роззявленим від подиву ротом. Але те, що ця малеча вирішила з неї поглузувати, вмить привело дівчинку до тями. Нічого собі! Якийсь нахабний коротун завбільшки з коника-стрибунця знущатиметься з неї? Олянка ображено засопіла й заходилася натягати колготки, навіть не дивлячись на загадкового незнайомця.
— Гаразд, не ображайся. Просто я страшенно поспішаю і не маю часу чекати, поки ти пересердишся. Я — Буцик із Країни нямликів. І мені дуже потрібна твоя допомога, — проказавши це, чоловічок у кілька стрибків наблизився до Олянчиного червоного рюкзака. Потім спритно вхопився за шлейку, підтягнувся і заскочив до найменшої кишеньки.
— Гей, ти куди поліз?! — скрикнула Олянка, але цієї миті двері відчинилися, і до кімнати забіг тато.
— Скоріше-скоріше-скоріше! — він швидко підхопив Олянчиного рюкзака, посадив дочку на плечі, вискочив із квартири й побіг униз, перестрибуючи через три сходинки.
— Ой-ой-ой, — запищав нямлик, але так тихо, що його почула тільки Олянка.
Розділ другий
На вулиці, коли тато поставив її на землю, Олянка спритно вихопила свого рюкзака й помчала вперед. Добре, що її садочок був зовсім поруч — у сусідньому дворі. Треба було якомога швидше залишитися з Буциком наодинці й, головне, в жодному разі не можна було показувати нямлика дорослим Це дівчинка зрозуміла відразу.
У садочку, сторожко озираючись, Олянка обережно пересадила Буцика з рюкзака до кишені кофти і побігла на сніданок. їй хотілося хутчіше проковтнути слизьку, схожу на зварену медузу кашу й піти на ігровий майданчик. Там нарешті вона зможе дізнатися у дивного чоловічка, хто він і як опинився в її кімнаті. А головне — чому Буцик так нахабно прочитав її думки! Досі ще нікому не вдавалося ось так просто залазити їй у голову!