Читать онлайн «Операція «Кришталеве дзеркало»»
Автор Збигнев Ненацкий
Збігнєв Ненацький
ОПЕРАЦІЯ «КРИШТАЛЕВЕ ДЗЕРКАЛО»
Перекладено за виданням:
«26 квітня 1946 року
поблизу кляштора в
Домброві Р-ського
повіту знайдено
англійський парашут.
Незважаючи на
дотримання нами
таємниці, чутка про
знайдений парашут
розійшлася дуже далеко…»
ад ранок Альберт сів у купе, в якому їхала вродлива жінка у каракулевій шубі. Спершу він не звернув на неї уваги. За вікнами поїзда займався мокрий квітневий день, у купе стояла задуха від запаху махорки, під стелею жевріла маленька лампочка, кидаючи рожевувате світло на змучені дорогою обличчя пасажирів.
Коло вікна, поклавши щоку на яскраву обкладинку детективного роману, куняв опасистий ксьондз, певне, сільський священик, який їхав провідати родичів; з великого кошика, що стояв у нього під ногами, стирчала закривавлена індича шия. Навпроти ксьондза, розкинувши лікті на столику, сидів худий чоловік у рогових окулярах. Він невпинно щось жував: спочатку у віконній заглибині лущив кулаком лісові горіхи, потім витяг із портфеля круто зварені яйця, ковбасу, хліб, тепер смакував цукерки і шоколадки.
Він їв отак цілих чотири станції, дратуючи голодного Альберта.
У кутку, біля дверей, тулилися дві сільські перекупки, закутані в хустки; їхні кошики й пузаті клунки займали майже всі полиці. Російський солдат, другий сусід Альберта, димів їдкою махоркою.
Молода жінка в каракулевій шубі сиділа навпроти Альберта, поруч із бабами-перекупками. Вона підняла комір і заснула. Трохи згодом, не прокидаючись, жінка закинула ногу на ногу, поли шуби розгорнулися, спідниця задерлася, відкривши коліна, обтягнуті тонкими панчохами.
Гладенькі, круглі й оголені, незважаючи на панчохи, вони мимоволі впадали у вічі; були так близько, що, простягти руку, можна було торкнутися блискучих панчіх. Несподівано жінка ворухнулась уві сні й зняла ногу.На вокзалі в С. молода жінка прокинулася, немовби після страхітливого сну. Нервовим рухом змахнувши з себе якісь видіння, вона поправила волосся, спідницю, глянула на годинник. Потім рвучко підхопилася з лавки й протиснулася до вікна.
— Душно тут, — сказала голосно.
Ксьондз прислужливо опустив вікно. Жінка подякувала йому легенькою усмішкою. Витягши з кишені шуби червону в білий горошок шовкову хустину, вона висунулася з вікна, вдихаючи холодне прозоре повітря. При денному освітленні її пухнасте волосся виявилося мідно-червоного кольору, а на блідому обличчі де-не-де проступали золотаві веснянки. Вона була дуже вродлива — з орлиним носом, маленьким ротом і таким білим лицем, неначе його ніколи не торкалися сонячні промені.
