Читать онлайн «Кава по-польськи»

Сергій Батурин

Кава по-польськи

Рецепт напою, що зветься у нас «кавою по-польськи», дуже простий: «Глиняне чи керамічне горнятко обдати окропом, засипати дві чайні ложечки кави (каву краще молоти частинами перед кожним приготуванням), залити окропом, закрити посудину кришкою і дати настоятися кілька хвилин». Але в простоті й криється секрет: якщо інгредієнти візьмете якісні, а зроблено все буде з любов ’ю, то й питиметься із задоволенням.

Приблизно так — просто й з любов’ю — намагався я написати цю книгу.

Сергій Батурин

P. S. Усі без винятку події, описані в романі, імена дійових осіб та назви, крім топонімів, я вигадав. Реальні прототипи деяких позитивних персонажів безумовно існують серед моїх знайомих, приятелів та друзів. Хто себе пізнав -приходьте з пляшкою ужгородського коньяку, лимон та кава у мене знайдуться.

Частина І. Монолог самотнього мужчини

Розділ І. С7-С5 (Сицилійський захист)

Я вже давно збирався розповісти цю історію від початку й до кінця, чесно, як на сповіді, та не знав, як до неї підступитись. Фрази першої не було, речення забійного. Власне, слова є: “Мужики виходили з туалету... ”, — гм... ні, краще — так: “... з чоловічої кімнати з просвітленими лицями”, — але для нашого випадку вони жодним чином не підходять.

Загострений олівець і стос білих аркушів досить довго припадали пилом на моєму столі. І дуже добре, що не було кому там витирати: терпіти не можу, коли хтось торкається того гармидеру, у якому я легко, без жодних утруднень знаходжу потрібні мені речі.

Може, воно так би все і лишилося: незайманий папір, несписаний олівець — якби не Кай-Уве з його улюбленим Сицилійським захистом (цей шаховий дебют відіграв певну роль у подіях).

Кай-Уве, мій приятель з самісінького Берліну, на відміну від мене все доводить до кінця: у нього дружина-красуня, акторка і співачка, двійко дітей, власний колектив “Ozeanburg”(не джаз-бенд, не рок група — щось середнє), чітко розпланований наступний сезон і ясне бачення подальших перспектив. Він ніколи не кидає справи на половині, і якщо вже йому вдалося витягти з мене необережну обіцянку, то простіше написати, бо він усе одно не відчепиться.

Не знаю як вам, а мені риси людини, її одяг, манера розмовляти, хода, навіть запахи багато про неї говорять.

От, наприклад, король нашого футболу Олег Блохін. Бачили ви його депутатом у сесійній залі? У дорогому костюмі й краватці? А на футбольному газоні в спортивному одязі?

Добросовісно страждала людина хоч на засіданнях, хоч у кулуарах. І втекла звідти — туди, на футбольне поле, лишень тільки трапилася така нагода. Засвітилися тоді очі в нашого Олега Володимировича, як у найкращі часи, коли боялися його геть усі голкіпери світу. Мені тоді здалося, що синьо-жовті строї нашої збірної дорожчі йому за будь-які карденівські шати, а посаду головного тренера цінував великий форвард більше, ніж політичну кар’єру, хоча (пам’ятаєте?) і змушений був виголосити з високої трибуни протилежне...

Чи, скажімо, колишній чемпіон світу з професійного боксу Леннокс Льюїс. Одразу зрозуміло, що любить людина своє реноме: і вдягається витончено, як естет, і боксує. І трон свій чемпіонський велично залишає (я, мовляв, усіх, кого хотів, вже побив), коли з’являється небезпека бути з нього рішуче скинутим старшим з наших уславлених братів.