Читать онлайн «Неболови. Навчи мене мріяти»
Автор Юлія Ілюха
Юлія Ілюха
Неболови
Відгуки
Той, хто вміє вловити небо й посадити його в акваріум, називається неболовом, той, хто тепер тримає небо над Україною, як ото харків’янин Олесь Самохвалов, боєць Добровольчого українського корпусу з позивним «Ленін», теж неболов, і тендітна Лєра-«Барбі» з двома контузіями, тепер чужа у Києві і своя на війні також, і баба Галька, котра вже десять років сама-самісінька з котом Сірим живе на покинутому хуторі, і колишня акторка Лідка, яка проміняла богемне сценічне життя з оберемками квітів на «тюльпани» на передку, що залишають по собі десятиметрові вирви… Людські долі, майстерно загорнуті в оповідки, гіркі, наче полин, смутні й відчайдушні та завжди правдиві, як саме життя… У них геть відсутні театральні жіночі шмарклі, штучність, брехливість, надумані хепіенди. Це реальні долі людей, яких знав, із якими зустрічався, пив чай, ходив одними вулицями, дихав одним повітрям… Різні долі і разом із тим такі схожі між собою, наче розсипані скельця яскравого небесного вітража. Читайте, співпереживайте, любіть, ненавидьте, смійтесь, ридайте та пам’ятайте, що небо вловити може кожен, а от втримати… Потрібно мати талан.
Знайомство з прозою харків’янки Юлії Ілюхи — це не що інше, як відкриття нового імені в сучасній українській літературі. Свіжі, емоційні тексти, прониклива інтонація оповіді, відчутний післясмак, що залишають ці оповідання, свідчать про помітний початок творчого шляху талановитої авторки.
Почала читати «Неболови» і не могла відірватися. Історії людей. Звичайних українців, які живуть сьогодні, поруч, є нашими знайомими чи героями сюжетів, про які я щодня розповідаю в ТСН. Часто не могла стримати сліз, відчувала клубок у горлі через відчуття, що довкола так багато несправедливості. Адже хочеться, щоб було менше байдужості. І насправді, кожна така маленька історія маленької людини може стати щасливішою, якщо кожен із нас спробує більше посміхатися оточуючим і намагатиметься підставляти плече тим, хто цього потребує.
Це легко, і просто, і приємно. Хочу вірити, що ті, хто читатимуть «Неболови», стануть добрішими і зможуть інакше дивитися на перехожих, зазирати в очі й подавати руку допомоги.
Это на войне читалось — странно. Очень остро, так, будто ты, вдруг подняв голову, встряхнув волосами, видишь смешанное с дымом солнце. Я не читал книгу — я трогал руками текст, настолько близкий, как будто я… как будто я, открывший тысячу дверей, открыл еще одну, а за ней оказался рассвет.
Історії зі справжнього, буденного життя. І прочитавши цю книжку, ви переконаєтеся, що в буденних, щоденних обставинах вирують пристрасті, не менші, ніж у романтичних казкових краях. Що б не було причиною пристрастей — чи то бажання самотньої жінки завагітніти від випадкового знайомого, чи війна на Донбасі, — Юлія Ілюха завжди вміє особливо уважно слухати людину, особливо переконливо їй співпереживати. Зокрема й у прагненні впіймати таке, здавалося б, далеке небо…
