Читать онлайн «Інший вид»

Аудиторія була переповненою. Власне, її й розраховано на велику кількість слухачів, та ви ж знаєте, як це буває зазвичай: хтось прогулює, хтось захворів, у когось інші нагальні справи, отож нема коли плуганитися на лекції. Та не сьогодні.

Такого лементу давно вже не чули ці обшарпані стіни, подекуди прикрашені напівпристойними написами англійською і латиною. Сьогодні перший курс філфаку склав останній іспит. Сьогодні — загальні збори і розподіл на практику. Сто збуджених осіб жіночої статі — таку силу ігнорувати небезпечно. Утім, перепрошую, не сто, а дев’яносто чотири. І шестеро сміливців чоловічої статі — якраз до ста. Сміливців чи щасливчиків, це вже хто як собі забажає, так і висновує для себе, в міру своєї зіпсованості. Якщо ж судити об’єктивно, то ці шестеро — забиті безстатеві істоти, які за рік навчання звикли не реагувати на демонстрування нижньої білизни — «Дівчатка, ви тільки гляньте, що я купила! Правда, супер?!» — звикли не бентежитись, користуючись шпаргалкою, написаною на дівочих ніжках — отам, де кінчається спідничка, і далі вгору — до самих отих, що «супер!» Жоден викладач не насмілиться шукати шпаргалку там. Чому ж не поділитись надбанням з однокурсником, самою природою обділеним такими можливостями? Багато до чого звикла шістка приречених з філфаку.

В очах мерехтить від яскравого вбрання, різнокольорових зачісок і розфарбованих облич. Проте тут існує чітке розмежування на групи за інтересами, які частенько ворогують між собою, — така природа жіночого співтовариства, без інтриг життя здається прісним.

Селючок видно одразу. Вирвавшись із лабетів батьківської опіки і з-під нагляду сільських кумась, дівчатка позакидали очіпки за млин, розфарбувались якнайяскравіше, понатягали шмаття, що відгонить несмаком і дешевими парфумами, — і гайда! Ці не бажають їхати галасвіта, бо свобода трохи набила оскомину, хочеться назад, у патріархально-самогонне лоно рідної Задрипайлівки. Нічого, за кілька років багатьох із них буде не впізнати. І заросте бур’яном їхня стежина до батьківської хати.

Але хтось повернеться. Ось, наприклад, оця.

Он тим фіфам з діамантами в оперованих носах теж ні до чого швендяти курними дорогами практичних занять. У кожної з них десь батечко рахує грубі гроші, а викладацький склад давненько без зарплатні. Та й зарплатня там у них — кіт наплакав, тільки й слави, що науковці. Фіфи збились окремою купкою і плюють через губу на брудний вичовганий паркет чотириста сьомої. У них — свій фольклор. Модерн.

А оті, мабуть, таки попрацюють. То — середній клас. Інтелігенція. Нудні «каре» і дешеві джинсики, дерматинові сумочки, в яких бовтається дешева помада пастельних тонів, простенький телефон і ключі від кімнати в гуртожитку, а в затертих поліетиленових пакетах — паки сумлінно писаних конспектів. Ці вчаться з ідейних міркувань. І каїнів вогонь в очах свідчить, що їм фольклорна практика — мама рідна. Але на біса купувати сумочку, в яку влазить тільки помада і щітка для волосся? Авангард.