Читать онлайн «Побачити Алькор»

Автор Владимир Ешкилев

Annotation

Володимир Єшкілєв — письменник, метафізик, мисливець, мандрівник, знавець магічних ритуалів і місць Сили. У 2005 році досліджував піраміду фараона Теті у Саккарі (Єгипет), у 2007 вивчав містичні практики у монастирі Ламаюра (Західний Тибет). Першим означив політичний феномен української відьмократії.

У новому романі Володимира Єшкілєва детективний сюжет поєднано з широкою панорамою життя таємних орденів сучасної України. Ложі «вільних мулярів» і наймані олігархами чаклуни, «машини проклять» і ритуали найвищих масонських градусів — усе це захоплюючі реалії того закритого для непосвячених світу, у якому визрівають невидимі зерна майбутніх глобальних зрушень. Історія про тих, кому випало побачити Алькор, починається з того, що на розташований у лісовому масиві під Києвом масонський Храм нападають невідомі зловмисники…

Володимир Єшкілєв. Побачити Алькор

Розділ 1

Розділ 2

Розділ З

Розділ 4

Розділ 5

Розділ 6

Розділ 7

Розділ 8

Розділ 9

Розділ 10

Розділ 11

Розділ 12

Розділ 13

Розділ 14

Розділ 15

Розділ 16

Розділ 17

Розділ 18

Розділ 19

Розділ 20

Розділ 21

Розділ 22

Розділ 23

Розділ 24

Розділ 25

Розділ 26

Розділ 27

Розділ 28

Розділ 29

Розділ 30

Розділ 31

Розділ 32

Розділ 33

Розділ 34

Розділ 35

Розділ 36

Розділ 37

Розділ 38

Розділ 39

Розділ 41

Розділ 42

Розділ 43

Розділ 44

Розділ 45

Розділ 46

Розділ 47

Розділ 48

Розділ 49

Розділ 50

Епілог. Три тижні по тому

Примітки (до електронної версії)

notes

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31

32

33

34

35

36

37

38

39

40

41

42

43

44

45

46

47

48

49

50

51

52

53

54

55

56

Володимир Єшкілєв. Побачити Алькор

Двоє усамітнились на темній терасі. Там, де музика не заважала розмові. Він і вона. Холодне повітря, принесене східним вітром, підносилось над ними кришталевою призмою. Збільшені нею зірки стали яскравішими, блискучішими. Невідома оптична ілюзія видовжила їхні промінчики. Тепер сузір'я перетворилися на розсипи діамантових хрестиків. Небесна заволока стала від того контрастно-чорною, наче оксамит ювелірної вітрини. Молодий місяць не заважав цьому крижаному тріумфу чорноти, навіть підкреслював його своїм вузьким, графічно окресленим серпиком.

— Це Велика Ведмедиця? — вона закинула голову, її вушка зі срібними сережками вистрибнули з-під глянцевих крил зачіски.

— Так, — погодився він, з нехіттю відриваючи погляд від цих вушок.

 — Ursa Major.

— Послухай, Головастику, не треба кожної миті грузити мене своєю ерудицією. Я й так почуваю себе тупою біксою з рекламного кліпу…

— Тобі не холодно? — він поклав руку на її голе плече. Шкіра здалась йому ледь теплою.

— Ні. А назви цих зірок ти теж знаєш?

— Деяких.

— Ота, на хвості Ведмедиці…

— …Аль-Каєда.

— Я правильно зрозуміла?

— Так. Однофамільниця відомої організації. В перекладі з арабської «основа».

— А та, що поряд?

— Це подвійна зірка. Яскравіша — Міцар, а маленька біля неї — Алькор.

— Я бачу лиш одну.

— Є легенда, що вавилонські володарі цією зіркою тестували кандидатів у царські лучники: тільки лише тих, хто був здатний побачити Алькор.

— Мене б не взяли, — хрипло розсміялася вона.  — Давай далі.

— Наступна на «хвості» — Аліот, потім — Мегрець, а напроти неї — Мірак.