Читать онлайн «Тістечка з ягодами»

Вона все сплутала в моєму впорядкованому житті одного холодного травневого вечора, зразу після «Новин». За півгодини до того ми закінчили інтеграційні заняття в одному із сонних містечок Підкарпаття. Вимучені дитсадівськими розвагами, які мусили суттєво посилити в нас відчуття групових сув’язей, ми дочовгали до найближчої кнайпи. Офіціантка, сильно похляпана лискучим лаком брюнетка, принесла нам теплувате пиво й пачку гіркавого арахісу. Ми вицмулили по одній гальбі, по другій, по третій. У повній мовчанці, бо про що тут балакати, коли на заняттях ми вибовкали одне одному ледь чи не все, окрім, звісно, розміру зарплати.

— Вгадайте, що прийшло мені на «мобілку»! — озвалася нарешті Магда, ворог тиші й майстриня зі складних запитань.

— Скажи, ми ж не ясновидці.

— До речі, щодо ясновидців, — утрутилась Агата.  — За кілька вулиць звідси мешкає фантастична ворожка. Все збувається. Може, сходимо?

— Залежить, що саме вона ворожить, бо якщо самі нещастя… — озвався Марек, наш фірмовий скептик.

— Вона говорить трохи туманно, але потім усе якось між собою пересновується, що аж дивно.

— Я воліла б не йти, — скривилася Магда.  — Здається, такі ворожки можуть запрограмувати людині життя, і вже немає виходу — вона мусить реалізувати те, що почула.

— А ти й не мусиш ворожити. Почекаєш у вітальні, — запропонувала вихід Агата.  — То як?

За п’ятнадцять хвилин ми дзвонили у розмальовані в бордові троянди та блакитно-золоті сердечка двері. Відчинила нам симпатична літня жінка, із тих, яких часто бачиш у рекламах солодощів, натомість рідко в реальному житті.

— Ви всі на ворожбу? — упевнилася вона.  — Ну то заходьте, мої любі. Хутенько, якщо хочете вкластися до опівночі.

Ми зайшли. Ворожка всадовила нас на величезній старосвітській канапі з пурпурного оксамиту.

— Слухай, сонечко, — звернулася вона до мене.  — Допоможеш мені запарити чай, гаразд? Наразі повитягай філіжанки.

Я підвелася.

— Зараз, зараз, я спочатку мушу зорієнтуватися… — Вона заходилася почергово прочиняти шафки й шухлядки.  — Вони знову десь від мене сховалися, злостиві бестії. А все через ту кляту тісняву.

— Ви повинні мешкати в палаці, — сказала я, намагаючись окинути поглядом скарби, порозкладані на сорока квадратних метрах кімнати. На сіро-зелених стінах десятки фотографій, гобеленів, макраме, маленьких і великих картинок, що зображали квіти, натюрморти, гірські краєвиди, ельфів, а також нашого Папу. На столиках серветки, а на решті меблів, серед букетів штучних квітів, фігурки всіх можливих святих, виконані з міді, срібла, латуні, дерева, коралу, яшми, скла й пластмаси.