Олесь Бердник
Хто ти?
Роман-симфонія
Нежданому другу присвячую
…Не бійтеся — в кривавих хвиль навалі
Не згине правда, думка і добро,
Лиш краще, ширше розів’ється далі,
Не бійтеся — не людськості ядро
Та буря зломить, а суху лушпину, —
Ядро ж живеє розростесь без впину…
Запитають — як перейти життя? Скажіть — як по струні безодню: Красиво, бережно, блискавично.
Київ
Видавництво художньої літератури «Дніпро»
1987
Увертюра
БУМЕРАНҐ ЧАСУ
Прохолодне весняне повітря, напоєне запахами альпійських луків, попливло через відчинені двері в зал обсерваторії. Папірці з цифрами та графіками затріпотіли. Фон Круфт притримав їх долонею, оглянувся. На порозі стояла секретарка, гнучка, з буйною гривою білого волосся, вродлива фрейлейн у вишмульганих джинсах. Вона вибачливо усміхнулася зеленими очима, люб’язно перепитала:
— Я вас потурбувала, гер професор?
Він притримав записи важким прес-пап’є.
— Дрібниці. Я вже скінчив. Що у вас?
Вона наблизилася легко, безшумно. Поклала на стіл конверта.
— Квитки на завтра. До Києва.
— Ах так! Я й забув. Дякую, фрейлейн Марта…
— Машина до Цюріха буде о десятій ранку біля обсерваторії. З Цюріха до Женеви — о дванадцятій. В аеропорту ви приєднаєтесь до інших делегатів. Виліт о двадцятій. О двадцять другій ви вже будете в аеропорту Бориспіль. Там вас зустрічатимуть.
— Прекрасно. У вас все?
— Ви забули про кореспондентів, — зауважила секретарка. — Вони чекають уже близько двох годин.
Фон Круфт поморщився з досадою.
Зітхнув.— Запросіть. Тільки попередьте: не більше двадцяти хвилин. Мені ще треба дещо підготувати для київського конґресу…
— Гаразд. Буде зроблено, гер професор.
Дівчина зникла. А за хвилину гомін і гам сповнили телескопний зал альпійської обсерваторії Цюріхського університету. Спалахнули переносні юпітери, блискавки бліців засліпили очі вченого. Він втомлено прикрив їх долонею, важким поглядом окинув журналістів.
— Прошу, панове, якнайстисліше…
Наперед виступила юна кореспондентка студентського журналу «Ілюзіон». Ввімкнувши магнітофон, запитала:
— Пане професоре, наші читачі вельми цікавляться проблемою міжзоряного контакту різних цивілізацій. Київський конґрес скликано для обговорення саме цієї проблеми?
— Так.
— Ви один із швейцарських делегатів?
— Ви вгадали, — усміхнувся фон Круфт. — Завтра ми вилітаємо.
— Ви спеціаліст міжзоряного контакту чи це ваше хобі? Як давно ви займаєтеся цією проблемою?
— Спеціалістів у цій справі ще нема, — поблажливо роз’яснив фон Круфт. — Триває лише нагромадження думок, гіпотез, проектів. Усі ми ще дилетанти в цій галузі. Проте особисто я захоплююся ідеєю зв’язку з мислячими істотами всесвіту ще з юності, зі студентських років.
Кореспондентку заступив літній журналіст з ФРН. Піднісши мікрофон до вченого, поцікавився:
— Ви кажете, що узгодженої думки щодо контакту цивілізацій ще нема. Але особисто ви маєте певні міркування щодо необхідності, доцільності чи реальності такого контакту? Чи склалася у вас певна гіпотеза?