Читать онлайн «Агент СД»

Всеволод Нестайко

Агент СД

Розділ I

Сімейна справа Милочки Петриківської.

Милочка Петриківська, завжди безтурботна й усміхнена, перша красуня шостого «б», в яку по черзі закохувалися всі хлопці класу, раптом перемінилася. У понеділок прийшла до школи заплакана і сумна. На всі розпитування тільки махала рукою і одверталася. За весь день ні разу не усміхнулася. Навіть коли Вова Шпиндель, намагаючись її розвеселити, став на парті догори ногами.

— Понеділок — важкий день, — заспокоїв Вову Шурик Дармовис.

Але й у вівторок Милочка була заплакана й сумна.

— Мовчить, нічого не каже, — розгублено розводила руками Оксана Фіцелович.

На парті догори дригом стали вряд Вова Шпиндель, Шурик Дармовис, Шеня Кисіль і Вітасик Дорошенко.

Але Милочка навіть голови не підвела.

А коли й у середу Милочка прийшла до школи заплакана, шостий «б» вже не на жарт стурбувався.

Що таке? Що сталося? Яке горе?

Може, хтось помер, у тюрму посадили абощо?

Проте Слава Порохня, що жив з Милочкою в одному будинку, запевняв, що ніякого горя в родині Петриківських нема. Усі живі-здорові, на волі, ніхто не вмер, навіть не захворів. Якби щось таке сталося, було б відомо. Тато Милоччин, Сергій Терентійович Петриківський, був професор, доктор наук, вчений-мікробіолог. Ще й громадський діяч. Часто виступав по радіо, по телебаченню з лекціями про охорону навколишнього середовища, друкував статті з екологічних проблем у газетах і журналах.

Якби з ним щось сталося, справді було б відомо, навіть з газет.

Тоді що ж таке з Милочкою?

Щось особисте? Може, закохалася нещасливо? Ні, це абсолютно виключено! В неї закохувалися. Вона — ніколи.

Що ж таке?

Розгадка наступила тільки в суботу.

Причому сталося це так несподівано, що Женя Кисіль і Вітасик Дорошенко були просто приголомшені. Бо… Але давайте все по порядку.

У суботу після першого уроку Милочка Петриківська, проходячи повз парту Жені й Вітасика, нишком поклала їм складений вчетверо аркушик паперу.

Вітасик роззявив рота, прихлопнув аркушик спітнілою долонею і закам'янів.

Клас уже спорожнів, усі вибігли в коридор, а Вітасик все ще сидів нерухомо, поклавши на парту руки, як той сфінкс єгипетський.

— Що таке? — пошепки спитав Женя, який не бачив, що поклала на парту Милочка.

— За-записка… по-моєму, — прошепотів Вітасик.

— Ану!

Вітасик тремтячими руками похапцем розгорнув аркушик.

Так, то була записка.

«Ж. і В. !

Мені треба з вами поговорити.

Після школи у сквері біля ведмедів.

Тільки нікому!

Будь ласка!

Добре?

М. »

Тепер за партою сидів уже не один сфінкс, а два.

Я думаю, що й ви, одержавши таку записку від першої красуні у класі, на якусь мить закам'яніли б.

Наступної миті вони схопилися, вискочили з-за парти і побігли в коридор.

Милочка самотньо стояла біля вікна й дивилася на шкільне подвір'я.

Враз обернулася, побачила хлопців і, почервонівши, насупила брови — стривайте, мовляв, не викажіть мене.

Хлопці спинилися з розгону, перезирнулися, теж почервоніли, потім глянули на Милочку і мовчки разом кивнули: розуміємо, мовляв, не турбуйся, все о'кей, у сквер прийдемо.