Читать онлайн «Книга Застою. 1965–1976»
Автор Тимур Литовченко
Тимур Литовченко, Олена Литовченко
Книга Застою. 1965-1976
© Т. і О. Литовченки, 2019
© М. С. Мендор, художнє оформлення, 2019
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2018
Передмова
О-о-о-о-о-ом-м-м!. .
О-о-о-о-о-ом-м-м!. .
О-о-о-о-о-ом-м-м!. .
О-о-о-о-о-ом-м-м!. .
О-о-о-о-о-ом-м-м!. .
Якщо досі Поле, Сповнене Щастя, сяяло окремими діамантовими вогниками, то тепер воно аж вибухнуло живильними потоками світла, немов гігантські ґрона розкішного феєрверка. І от дивина: хоч яким сліпучим було це світло, проте очей воно зовсім не різало.
О-о-о-о-о-ом-м-м!. .
Такою була прадавня мрія Амітабхи – створити райську місцинку для того, щоб насолоджувалися тут просвітлені душі.
Незліченний час минув, доки він еволюціонував і з простої душі перетворився спочатку на бодхісатву Дхармакару, а вже згодом і на будду Амітабху. Й тільки тоді спромігся практично реалізувати цю прадавню мрію в тонкому духовному світі.О-о-о-о-о-ом-м-м!. .
Отож тепер душі бодхісатв мали можливість довго, нескінченно довго насолоджуватися життям на Полі, Сповненому Щастя, в прекрасних будівлях із золота, срібла, коралів і коштовних каменів, буквально купаючись у променистій нірвані. Досягнувши певного рівня духовного розвитку, потрапити сюди було дуже просто: в момент смерті всього лише прочитати спеціальну мантру, присвячену будді Амітабсі, й не мати сумнівів щодо місця свого посмертного потрапляння – отак просвітлені й опинялися в Сукхаваті. А після приємного в усіх відношеннях перебування в сансарі (тривалого чи не дуже – то вже залежало від їхнього власного вибору) ці високі душі мали можливість знову втілитися в земне тіло… але могли й не втілюватися – це вже кому з бодхісатв як заманеться.
О-о-о-о-о-ом-м-м!. .
О-о-о-о-о-ом-м-м!. .
О-о-о-о-о-ом-м-м!. .
Утім, ситуація з прибічниками й послідовниками різних гілок та шкіл буддизму була більш-менш зрозумілою. Натомість коли на Полі, Сповненому Щастя, з’являлися відвідувачі з інших осель (а, як відомо, цих осель в домі Сущого багато, багато… дуже багато!. . ) – отут вже слід було чекати чогось по-справжньому незвичайного. Можна сміливо констатувати, що якби будда Амітабха дуже давно не втратив найменшої прив’язаності до земного життя в усіх його проявах, то деякі з цих гостей могли б навіть розвеселити його. Але не в теперішньому стані…
