Читать онлайн «Під вулканом»

Моїй дружині Марджері

Існує багато див, але найбільше з них – людина; могутня сила, здатна перетнути пінисте море, збурене південним вітром, прокладаючи собі шлях через хвилі, що норовлять захлеснути її; і Землю, безсмертне, найстаріше з божеств, нічим не обтяжене, обтяжує людина, перевертаючи плугом ґрунт із допомогою на щадків диких коней з року в рік.

І легковажні пташині зграї, і хижих звірів, і жителів морських глибин – усіх вона ловить у свої плетені тенета й тримає в неволі, ця кмітлива людина. Завдяки своїм умінням вона приручає тварин, що живуть у дикому лігві та вільно мандрують полями; приборкує коня з кошлатою гривою і натягує йому на шию ярмо, усмиряє невтомного гірського бика.

І мови, і швидкої як вітер думки, і всіх настроїв, що формують її стан, навчилася людина; як тікати від пронизливих морозів, коли важко розміститися просто неба, і від заливних дощів. Так, у неї є величезні внутрішні ресурси на всі випадки життя – без них людина не готова зустріти те, що на неї чекає. Тільки перед Смер тю марно вона благає про допомогу; та навіть від виснажливих недугів людина винайшла шляхи порятунку.

І тепер я заздрю псам і жабам – так, я охоче опинився б на місці собаки чи коня, знаючи, що в них нема душі, яка б трепетала від вічного гніту пекла і гріха, як моя.

Хто невтомно прагне до вершин, того ще можна врятувати.