Читать онлайн «Води слонам»
Автор Сара Груэн
Сара Груен
Води слонам
© Edizioni e/o, 2014
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2021
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2021
Присвячую Бобу, моїй незмінній прихованій зброї
Подяки
Я вдячна цим людям за їхній вклад у цю книжку:
Фантастичній команді видавництва «Algonquin», зокрема Чаку Адамсу, Майклу Таекенсу, Еймі Родріґес, Кетрін Вард, Елізабет Шарлатт та Іні Стерн. Особлива подяка Святому Крейґу Попеларському, який розгледів щось у цій книжці й примусив книгарів повірити в неї. Усім вам, від щирого серця – спасибі.
Усім, хто прочитав книжку першими: Карен Абботт, Меґґі Дана, Крісті К’єрнан, Морін Оґл, Катрін Паффетт (якій випало бути моєю мамою) і Теренсу Бейлі (якому випало бути моїм татом) за їхні любов і підтримку, а також за те, що регулярно переконували мене не кидати цю затію.
Гарі Пейну за те, що відповідав на всі мої питання про цирк, розповідав анекдоти й перевіряв рукопис на предмет точності.
Фреду Пфенінгу ІІІ, Кену Харку й Тімоті Теґґе за те, що великодушно дозволили мені використати фотографії з їхніх колекцій. Особлива подяка Фредові за те, що прочитав текст і допоміг надати йому потрібного настрою.
Гейді Тейлор, помічниці реєстратора у Музеї мистецтв Рінглінгів, за те, що допомогла мені знайти й забезпечити правовласництво купи фотографій, а також Барбарі Фокс-Маккеллар за те, що дозволила використати світлину свого батька.
Марку та Керрі Кабакам за їхню гостинність й інформацію про Маркові колишні обов’язки в міському зоопарку Канзаса.
Ендрю Валажеку за те, що надав і перевірив польські переклади.
Кейт Кронін за цінну критику й назву книжки.
Еммі Свіні за те, що продовжуєш бути агенткою, якої тільки можна бажати.
І врешті, моєму чоловікові, Бобу. Ти – моє кохання і найбільший чемпіон.
Я мав на увазі, що кажу, й сказав, що хотів…
Слони – вірні друзі, це сто відсотків!
Пролог
Під тентом з їжею нас лишилося тільки троє: Ґрейді, я і кухар. Ґрейді та я сидимо за древнім дерев’яним столом й дивимося на наші бургери на пощерблених тацях.
Кухар стоїть за прилавком і шкребе сковорідку лопаточкою. Він уже вимкнув плиту, та запах жиру все ще висить у повітрі.На дорозі – де недавно товпилася купа народу – пусто, тільки жменька робітників і пара чоловіків, що чекають, поки їх відведуть у намет зі стриптизерками. Вони нервово роззираються, міцно тримають капелюхи й глибоко засовують руки в кишені. Чоловіки не будуть розчаровані: десь там усередині на них чекає Барбара з її всеохопними чарами.
Інші жителі містечка – дядько Ал називає їх селюками – вже пройшли через звіринець у велике шатро, яке здригається від скаженої музики. Оркестр традиційно грає свій репертуар на гучності, що розриває вуха. Я все це знаю напам’ять – прямо в цей момент частина спектаклю добігає кінця і Лотті, повітряна акробатка, злітає вгору шатра на обручі.
Я дивлюся на Ґрейді, намагаюся розчути слова. Він роззирається і нахиляється ближче.
– Тим паче, – говорить він і пильно дивиться на мене, – я думаю, тобі є що втрачати. – І для більшого ефекту зводить брову. У мене серце стискається.
