Читать онлайн «Паризьке кохання»

Автор Лариса Чагровська. Наталка Шевченко

Лариса ЧАГРОВСЬКА

Наталя ШЕВЧЕНКО

ПАРИЗЬКЕ КОХАННЯ

1

Телефон продзвонив тричі, перш ніж увімкнувся автовідповідач. Дарина з головою пірнула під ковдру, але це не допомогло — розриваючи рештки чарівного сну, в кімнаті задзвенів її власний голосок, сповіщаючи, що «мене наразі немає вдома… говоріть після сигналу». Сигнал пролунав, а за ним почулося ділове:

— Пані Коваль, це вас турбують із «Хельга-груп». Щиро дякуємо за те, що ви обрали наш банк у якості фінансового партнера і нагадуємо, що черговий внесок за кредит, отриманий вами в рамках кредитного пакету «Чарівна подорож», необхідно сплатити до шістнадцятого числа поточного місяця. Сума мінімального внеску становить…

Подумки чортихнувшись, дівчина зіскочила з ліжка і метнулася до ванни, по дорозі глянувши на себе у велике настінне дзеркало. Так і є, неслухняні руді кучері звично утворили на голові вороняче гніздо, а заспані зелені очі стали круглими від переляку — адже сьогодні вже шістнадцяте число поточного місяця. Шістнадцяте листопада. Вона ледь не протермінувала виплату.

— Ти здуріла, Дарусю, — твердо сказала їй Надійка Павлюк, найкраща подруга, сусідка і напарниця по роботі, дізнавшись про намір приятельки взяти кредит, а особливо про те, навіщо їй гроші. — Геть збожеволіла зі своїм коханням. От все у тебе в житті бувало, тільки в кабалу до банку ти ще не потрапляла.

— Та, — відмахнулась тоді Дарина, — яка там кабала! Ти так говориш, наче я сто тисяч доларів позичаю.

— О, авжеж, дві тисячі — нам уже не гроші, — іронізувала Надя.  — Ми такі багаті, що робимо коханцю подарунок на свій День народження! А віддавати тобі доведеться три тисячі, люба. Три тисячі доларів. Зауваж, і це як мінімум.

— Я знаю, — спокійно мовила тоді Дарина.  — Але… життя коротке. Мушу встигнути все, що запланувала, до шлюбу.

— Он як? То що, наш Герой-коханець уже освідчився тобі? Став на коліна, обручку подарував? Де вона, до речі?.

. Щось я її не бачу.

— Ще ні, але він освідчиться, — твердо відказала Дарина, злегка насупившись.  — І то вже скоро. Ось побачиш. Та, хай там як, я роблю це для себе також. Мені скоро тридцять, а потім…

— Я тебе благаю, — простогнала Надійка, — не починай тих твоїх пісень про дрімучу старість за рогом! Я вже слухати це не можу! І затям собі нарешті — це мужчина мусить задаровувати кохану подарунками, а не навпаки!

— А про фемінізм ти нічого не чула? — засміялася Дарина.

— Як і ти — про здоровий глузд, — відбивалася словами Надя, але врешті-решт здалася, мовивши на прощання:

— Ти вже доросла дівчинка, Дарусю. Сподіваюся, розумієш, що робиш.

* * *

Більше про цю авантюру не знав ніхто. Навіть подрузі Дарина довірилась мимоволі — просто в банку попросили дані людини, яка може підтвердити особу позичальника. І ось тобі й маєш — Дарина ледь не втрапила у халепу, зовсім забувши про термін сплати позики. Закрутилась на роботі. Як сніг на голову, впала передчасна епідемія грипу, яка не обійшла і її роботи. З одного боку це добавило роботи медперсоналові клініки, де працювали дівчата. А з іншого — санітарки та медсестри так само хворіли одна за одною і підміняти їх доводилось тим, хто ще тримався на ногах, деколи по три зміни підряд. Було важко, однак це виснажливе чергування давало Дарині надію на відгул у потрібний їй час, вона навіть насмілилась поговорити про потрібні їй відгули із завідувачкою клініки. Завідувач Пані Валентина Горбань, шатенка середніх літ з поставою гренадера і замашками боцмана, на прізвисько Фельдфебель, вислухала її, і дуже приязно, а як на неї, то просто на диво приязно, себто без єдиного матюка, відповіла: