Читать онлайн «Пригоди Шерлока Холмса. Том IV»

«Конан Дойль не просто талант, він істинний творець, якщо зумів створити такий яскравий образ, як Шерлок Холмс. Чи не здається вам, що для цього треба мати натхнення?. . Невдовзі забуваєш про те, що він — гра розуму, й починаєш ставитись до нього, як до живої людини, чиє життя переплелося з нашим власним».

Моріс Леблан

Частина перша

ТРАГЕДІЯ В БЕРЛСТОНІ

1. Засторога

— Я схиляюся до думки... — почав я.

— Думайте собі на здоров’я, — нетерпляче перервав мене Шерлок Холмс.

Я певен, що належу до числа найтерплячіших серед смертних, однак мушу зізнатися, що це кепкування зачепило мене за живе.

— Послухайте-но, Холмсе, — роздратовано мовив я. — Ви часом уже надто випробовуєте моє терпіння.

Але він надміру заглибився в свої думки, щоб одразу відповісти на це моє зауваження. Підперши голову рукою і навіть не доторкнувшись до поданого сніданку, він почав оглядати папірець, який дістав з поштового конверта. Потім узяв сам конверт, підніс його до світла й так само уважно роздивився зовні і зсередини.

— Це Порлоків почерк, — замислено сказав він. — Немає сумніву, що це Порлоків почерк, хоча його самого я бачив лише двічі. Написане на грецький кшталт «е» — його характерна прикмета. Але якщо це писав Порлок, тут мусить бути щось украй важливе.

Він говорив радше сам до себе, ніж до мене, але все моє роздратування після цих слів враз зникло.

— Хто ж він, цей Порлок? — спитав я.

— Порлок, Ватсоне, — це звичайнісінька кличка, а за нею стоїть надзвичайно хитра й спритна особа. В попередньому листі він чесно повідомив, що ім’я в нього вигадане, і просив не розшукувати його серед мільйонів мешканців нашого великого міста. Проте Порлок важливий для мене не сам по собі, а через свій зв’язок з однією великою людиною. Уявіть собі рибу-лоцмана поряд з акулою або шакала поряд із левом, — узагалі якусь дрібноту в товаристві грізної істоти, і не тільки грізної, Ватсоне, а й лиховісної, вкрай лиховісної. Ось чому він мене цікавить. Я розповідав вам про професора Моріарті?

— Славетний учений і злочинець, такий хитромудрий у своїх задумах, що...

— Що я й дотепер згадую свої поразки, Ватсоне! — з відчаєм пробурмотів Холмс.

— Я хотів сказати, що з цього погляду він досі невідомий публіці...

— Це натяк! Відвертий натяк! — вигукнув Холмс. — У вас, Ватсоне, є вроджена жилка глузливого гумору; вас слід остерігатися. Проте, називаючи Моріарті злочинцем, ви самі коїте злочин — адже з погляду закону це наклеп! Один з найбільших зловмисників, що замислює чи не всі злочини, мозок таємного світу, від якого залежить доля народу, — ось хто ця людина! Але він настільки неприступний, настільки поза підозрою, що міг би сам притягти вас до суду за безпідставне звинувачення. Хіба не він — уславлений автор «Руху астероїдів», книжки, яка зачіпає такі висоти чистої математики, що не знайшлося, кажуть, ще нікого, хто написав би про цю працю критичний відгук у науковій пресі? Хіба можна зводити наклеп на таку людину? Наклепник-доктор і зганьблений професор — ось які ролі дістануться вам двом! Це геній, Ватсоне. Але настане час і нашої перемоги.