Читать онлайн «Перспектива»

Джерело: Ситниченко Л. Першоджерела комунікативної філософії. – К. : Либідь, 1996. – С. 149 – 156. Переклад Л. Ситниченко Мартін Бубер ПЕРСПЕКТИВА Дві найвидатніші спроби нашого часу1 дали нам можливість побачити, що індивідуалістична антропологія, яку цікавить головним чином відношення людини до самої себе, та відношенням між її духом та інстинктами, не може привести до пізнання людини. Питання Канта «Що є людина?» (історію та подальші наслідки якого досліджуються в першій частині моєї праці) може залишитися без відповіді, якщо відповідь узагалі є можливою за умови тлумачення людської особистості, виходячи з неї самої. Відповідь є можливою за умови інтерпретації особи в усій повноті її сутнісного відношення до сущого (Seienden). По-справжньому пізнати людину дає змогу тільки сама людина, яка всім своїм життям реалізує таке відношення до власної сутності, на яке тільки вона і спроможна. Як ми вже бачили, питання про сутність людини постає в усій 1 Йдеться по вчення М. Хайдеггера та М. Шелера. їхні концепції, на думку М. Бубера, найвиразніше демонструють нам переваги та вади індивідуалістичного тлумачення проблеми людини. — Прим, пврекл. ____________________________________________________________________________________________________________________ Мартін БУБЕР народився у Відні в 1878 році, з 1892 року навчався в гімназії у Львові, потім — в університетах Відня та Берліна. З 1923 по 1933 рік очолював кафедру єврейської філософії у Франкфуртському університеті. Після 1933 року емігрував спочатку до Швейцарії, а потім до Палестини, де до 1951 року був професором соціальної філософії Єврейського університету. Помер М. Бубер в Єрусалимі в 1965році. 1922 року написав працю «Я і Ти», яка зробила його відомим філософом. Головні ідеї цієї праці дістали подальший розвиток у його численних філософських і теологічних творах (зокрема, у працях «До історії діалогічного принципу», «Елементи міжлюдського», «Проблема людини» та ін. ), що були видані у трьох томах в 1962—1964роках у Мюнхені. Одна з найвідоміших та найпопулярніших праць М. Бубера — «Проблема людини». У передмові до праці сам Бубер, окреслюючи її жанр, наголошує на тому, що він хотів би, по-перше, історично обгрунтувати свій (уже викладений в інших працях) діалогічний принцип, а по- друге, показати його відмінність від сучасних йому спроб тлумачення проблеми людини. Праця складається з двох частин. Перша має назву «Шлях проблеми» й починається з кантівської постановки питання «Що є людина?» й закін- 149 його глибині лише перед окремою людиною, одночасно вказуючи на той шлях, який один дає змогу подолати ту саму окремішність, не втрачаючи її пізнавальної сили. Разом з тим можна сказати, що в такий спосіб перед людською думкою постає життєво-нове завдання, нове саме за своїм життєвим сенсом. Бо воно означає, що людина, котра хоче пізнати себе, повинна, навіть в оновленому, всупереч усьому, своєму світі зберегти напруження і запал окремішності і мислити, виходячи саме з такого стану речей.