Читать онлайн «Федько у пошуках чупакабри»

І хто ці канікули придумав?! Хто б то не був — дай, Боже, йому міцного здоров’я і довгих літ! — сидів у своїй кімнаті вже добре знайомий нам Сашко Біленький і роздумував над тим, як же він проведе вільні від школи три чудових літніх місяці. Хлопчик із задоволенням пожбурив за диван порожній рюкзак і подумки попрощався з ним аж до осені.

Після пережитих віртуальних пригод та розлуки з Вірусом Біленький довгий час ходив сумний. Життя здавалося йому сірим та буденним. Щоразу, вмикаючи комп’ютер, він із надією дивився на екран монітора, сподіваючись побачити хоч натяк на Федькову присутність. Залізяка (як ласкаво називав Сашко свого електронного друга) підморгував світлодіодами, тихенько гудів, але порадувати хлопчика нічим не міг.

Проте поступово враження від пережитого притупились, і Сашко знову став тим самим Біленьким, якого так любили друзі та поважали вчителі. На його обличчі з’явилася усмішка, і батьки нарешті зітхнули спокійно: вони ж бо бачили настрій сина і вже не знали, чи то лікувати його від якоїсь хвороби, а чи від нещасливого кохання, яке нерідко трапляється в такому віці.

Ближче до кінця шкільного року тато з мамою покликали Біленького до кухні і влаштували йому «допит з тортурами» (як сказав тато), щоб урешті з’ясувати причину минулої нудьги. Але Сашко мовчав і був у своєму мовчанні твердий мов криця! Та ж і не повірив би ніхто, якби він навіть розповів! Он його друг Петрик намагався щось сказати хлопцям у школі, та ті його на кпини взяли. Лишень з Професором (так у школі прозвали Петрика за любов до читання й неабиякий розум) та з Марічкою Петренко і можна було згадати спільні походеньки та за вірусом Федьком посумувати.

Тож батьки, так нічого і не добившись, вирішили відправити Сашка на деякий час у село до тітки Тані (маминої сестри), щоб на природі набрався здоров’я, надихався свіжим повітрям і «викинув дурні думки з голови» (так сказала мама). А ще дядько Віталько і дід Ілько навчать його там, «як ковінька загинається» (це знову тато — сказав і задоволено вишкірився; мама якось недобре глянула на нього, але промовчала).

Доля Біленького була вирішена, принаймні на два перших літніх тижні. Він, правда, висунув одну умову: Професор має конче їхати з ним. Сашко цього року просто не уявляв, як зможе провести стільки часу без свого найкращого товариша. Батьки не заперечували. Подзвонивши в село, отримали згоду й від тітки Тані.

— Хай їдуть удвох. Буде їм веселіше! — підсумував тато.  — Роботи там повно, на всіх вистачить.