Читать онлайн «Вдивляючись у сонце. Долаючи страх смерті»
Автор Ирвин Ялом
Iрвін Ялом
Вдивляючись у сонце. Долаючи страх смерті
Присвячується моїм наставникам, хвилі яких завдяки мені дістаються до моїх читачів: Джонові Вайтгорну, Джеромові Франку, Дейвідові Гамбурґу та Ролло Мею
Ні сонцю, ні смерті не можна вдивлятися в обличчя.
Вступ і подяки
Хоча впродовж тисячоліть кожен серйозний письменник займався людською смертністю, ця книжка не є й не може бути збіркою думок про смерть.
Натомість це глибоко особиста книжка, що постала з моїх зіткнень зі смертю. Я поділяю властивий кожній людині страх перед смертю: це наша темна тінь, якої ніколи не позбутися. Ці сторінки містять те, що я дізнався про долання страху смерті на власному досвіді, завдяки праці з пацієнтами й думкам письменників, які тут викладено.
Я вдячний тим численним людям, які допомогли мені в цьому. Мій літературний агент Сенді Дійкстра й редактор Алан Рінцлер допомагали формувати та збирати цю книжку. Група друзів і колег читали фрагменти книжки та пропонували власні міркування. Це Дейвід Шпіґель, Герберт Котц, Джин Рос, Рутелен Джоселсон, Ренді Вайнґартен, Нейл Браст, Рік Ван Рінен, Еліс Ван Гартен, Роджер Волш, Роберт Берґер і Морін Ліла. Філіпп Маршал познайомив мене з ма́ксимою Ларошфуко, зазначеною на титульному аркуші. Я вдячний Ван Гарвею, Волтерові Сокелу, Даґфіну Фоллесдалові – моїм дорогим друзям і багатолітнім учителям інтелектуальної історії. Феб Госс і Мішель Джонс здійснили чудове редагування. Четверо моїх дітей, Ів, Рейд, Віктор і Бен, були неоціненними порадниками, а дружина Мерилін, як зазвичай, змушувала мене писати краще.
Та передусім я вдячний своїм головним учителям – пацієнтам, які повинні залишатися безіменними (але знають, хто вони).
Ці люди зробили мені честь, поділившись своїми найглибшими страхами, дозволили використовувати їхні історії, допомагали якнайкраще приховати їхні особисті дані, частково чи повністю прочитали рукопис, давали поради й черпали приємність із думки про те, що їхні досвід і мудрість стануть доступними моїм читачам.Розділ 1
Рана смертності
Самоусвідомлення – найвищий дар, скарб, що за цінністю не поступається самому життю. Це воно робить нас людьми. Але самоусвідомлення має високу ціну – рану смертності. Наше існування завжди затьмарене знанням того, що ми зростатимемо, розквітатимемо, а тоді неодмінно настане занепад і смерть.
Усвідомлення смертності переслідує нас від початку історії. Чотири тисячі років тому вавилонський герой Гільгамеш роздумував про смерть свого друга Енкіду словами з епіграфа до цього розділу: «Став ти нині темний, мене не чуєш. Чи я не так само помру, як Енкіду? Туга в утробу мою проникла. Смерті жахаюсь, біжу в пустелю». Гільгамеш промовляє від імені нас усіх. Як він боявся смерті, так боїмося її ми всі – кожен чоловік, жінка, дитина. У декого з нас страх смерті проявляється лише приховано, як загальний неспокій або ж маскуючись під інші психологічні симптоми. У досвіді частини людей існує виразний і усвідомлений струмінь тривоги перед смертю, а для декого ця тривога перероджується в жах, що зводить нанівець будь-яке щастя й задоволення.
