Іван Карпенко-Карий
НАЙМИЧКА
ДІЄВІ ЛЮДИ:
ДІЯ ПЕРША
ЯВА І
Рухля
Харитина. Божилась баба Палажка, Що свіжі. На тій неділі тілько знесли кури.
Рухля. Ну, нехай! Тепер же ти побіжи зараз до Соломії, візьмеш у неї курку і мірку картоплі – вона мені винна; потім забіжи до баби Горпини – нехай дасть молока зараз від корови. Тілько мерщій, бо панич Сруль як проснеться без тебе, то буде плакать! Чуєш? Не сиди мені там, скоренько справляйся, бо вже нерано, а поки води наносиш, чай поставиш, то й ніч… ще й пелюшки треба постирать, і діл помазать… Ну, іди, чого стоїш?
Харитина. Загадали увечері. Як же я все разом зроблю?
Рухля. Хіба я кажу разом? Я тобі загадую тілько, бо ти без загаду не зробиш…
Харитина. У чому ж я ту картоплю принесу? У нас нема мішка.
Рухля. Нехай дасть у свій мішок, завтра віднесеш.
Харитина. Не поспію я сьогодня всього зробить, уже вечір…
Рухля. Ну, не галамагай! Роби, як велю.
ЯВА II
Харитина
Цокуль
Борох. Я й сам не знаю, – сирота.
Цокуль. Гарна дівчина! Я давно збираюсь її переманить до себе.
Борох. Борони боже! Рухля моя буде репетувать на все село. Ну, а що ви скажете за овес? Єй, такової ціни, як ви правите, теперечки нема.
Цокуль. Як нема, то не продам.
Борох. Краще пущай миші з’їдять, ніж бідний человік што-небудь заработає.
Цокуль. І мишам треба що-небудь їсти. А коли вже на те іде, щоб заробить, то чом же й мені більше не заробить?
Борох. Ви все своє, все шуткуєте, – ой, какой ви! Ні, справді, Василь Микитович, поговорим насурйоз: продайте мені овес і ячмінь, дайте што-небудь заработать.
Цокуль. Купуй!
Борох. Заходьте до мене, ми побалакаєм, ми зойдемся: ви штось-небудь уступите, я чого-небудь прибавлю.
Цокуль. Не піду я. Там набереться усякої голоти, та й лізуть у вічі, щоб поставив горілки.
Борох. А чого ми будем сидіть у шинку? Хіба у мене нема кімнати? Заходітє до меня, ніхто не буде мішать.
Цокуль. Ну, добре. А як я в тебе наймичку одіб’ю, то що ти тоді скажеш?
Борох. Ха-ха-ха! Єй-богу, ви веселий человік, усе з шутками… только не шутіть так при Рухлі… Милості просю.