Читать онлайн «Наймичка»

Автор Карпенко-Карий Іван

Іван Карпенко-Карий

НАЙМИЧКА

Драма в 5 діях

ДІЄВІ ЛЮДИ:

Василь Микитович Цокуль – 45 літ, багатий хазяїн.

Робітники його: Мелашка – молодиця, Дід – мірошник, Панас – парубок.

Маруся – дівчина.

Пилип – молодий москаль, гусарин.

Аблакат.

Борох – шинкар.

Рухля – його жінка.

Янкель – їх син, літ 15.

Харитина – сирота, наймичка їх.

Парубки, дівчата, молодиці і москалі.

 ДІЯ ПЕРША

Сільський вид. Улиця. Збоку шинк.

ЯВА І

Біля самих дверей шинку стоять Харитина й Рухля. Харитина переклала з свого хвартуха у хвартух Рухлі курячі яйця.

Рухля (дивиться на яйце против світу). Може, вони нечисті, попорчені?

Харитина. Божилась баба Палажка, Що свіжі. На тій неділі тілько знесли кури.

Рухля. Ну, нехай! Тепер же ти побіжи зараз до Соломії, візьмеш у неї курку і мірку картоплі – вона мені винна; потім забіжи до баби Горпини – нехай дасть молока зараз від корови. Тілько мерщій, бо панич Сруль як проснеться без тебе, то буде плакать! Чуєш? Не сиди мені там, скоренько справляйся, бо вже нерано, а поки води наносиш, чай поставиш, то й ніч… ще й пелюшки треба постирать, і діл помазать… Ну, іди, чого стоїш?

Харитина. Загадали увечері. Як же я все разом зроблю?

Рухля. Хіба я кажу разом? Я тобі загадую тілько, бо ти без загаду не зробиш…

Харитина. У чому ж я ту картоплю принесу? У нас нема мішка.

Рухля. Нехай дасть у свій мішок, завтра віднесеш.

Харитина. Не поспію я сьогодня всього зробить, уже вечір…

Рухля. Ну, не галамагай! Роби, як велю. (Пішла у шинк).

ЯВА II

Харитина, а потім Цокуль і Борох.

Харитина (одна). Отак день у день! Як муха в окропі крутюсь… (Дражне). «Харитино! Сруль плаче. Харитино – Гершка одягни. Харитино – поведи Рівку надвір!.

. » Не знаєш, до котрого й кинуться, а тут знову: принеси води, біжи туди, біжи сюди!. . Та все швидше, і мушу терпіть… Е, терпи, душа: спасенна будеш! (Пішла).

Борох і Цокуль.

Цокуль (дивиться вслід Харитині, набік). Як картинка! (До Бороха). Проворна у тебе дівчина оця, Харитина… відкіля вона?

Борох. Я й сам не знаю, – сирота.

Цокуль. Гарна дівчина! Я давно збираюсь її переманить до себе.

Борох. Борони боже! Рухля моя буде репетувать на все село. Ну, а що ви скажете за овес? Єй, такової ціни, як ви правите, теперечки нема.

Цокуль. Як нема, то не продам.

Борох. Краще пущай миші з’їдять, ніж бідний человік што-небудь заработає.

Цокуль. І мишам треба що-небудь їсти. А коли вже на те іде, щоб заробить, то чом же й мені більше не заробить?

Борох. Ви все своє, все шуткуєте, – ой, какой ви! Ні, справді, Василь Микитович, поговорим насурйоз: продайте мені овес і ячмінь, дайте што-небудь заработать.

Цокуль. Купуй!

Борох. Заходьте до мене, ми побалакаєм, ми зойдемся: ви штось-небудь уступите, я чого-небудь прибавлю.

Цокуль. Не піду я. Там набереться усякої голоти, та й лізуть у вічі, щоб поставив горілки.

Борох. А чого ми будем сидіть у шинку? Хіба у мене нема кімнати? Заходітє до меня, ніхто не буде мішать. (Одчиня двері). Пожалуйте!

Цокуль. Ну, добре. А як я в тебе наймичку одіб’ю, то що ти тоді скажеш?

Борох. Ха-ха-ха! Єй-богу, ви веселий человік, усе з шутками… только не шутіть так при Рухлі… Милості просю.