Читать онлайн «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга»

Володимир Білінський

УКРАЇНА-РУСЬ

Книга третя

Українська звитяга

Частина перша

ЗВИТЯГА СКІФО-САРМАТСЬКОЇ ДОБИ

Перемога над персами (512-й рік до н. е. )

Велика Радянська Енциклопедія (третє видання) у 7–му томі на 554 сторінці про цю перемогу скіфів над перським царем Дарієм наводить тільки одне речення. Послухаємо:

«В 512 (по Геродоту) совершил (Дарій. — В. Б. ) неудачный поход против скифов Причорноморья» [25, т.  7, с.  554].

Нам має бути зрозуміло, чому так скупо до цієї події поставилася російська історична наука радянських часів. Ту перемогу ніяк не можна було прилучити до «славних» московитів. А отже, й говорити про неї не слід.

Хоча нам, русинам-українцям, про ту згадану Вікторію треба пам’ятати вічно. То була одна з перших великих, доленосних перемог наших предків над ворогом, який зазіхнув на нашу землю. І предки впоралися зі своїм завданням.

У першому томі нашої книги «Україна-Русь. Споконвічна земля» автор уже зазначав, що Скіфська доба є незаперечним фактом розвитку і становлення українського народу, отже — немає потреби цю історію доводити знову.

Нагадаємо тільки, що професор Віктор Петров у праці «Походження українського народу» досить чітко визнав:

«Щодо нас, то ми не вважаємо скитство (скіфство. — В. Б. ) за східноазійське явище, а за тубільно-українське. Скити ніякі не туранці і не іранці. Вони — етногенетично — продукт розвитку попередньої (після трипільської, перед скитською) епохи, наступний, пізніший етап деформації тубільної людности, як вона сформувалася на Україні в усатівсько-городському післятрипіллі» [137, т.  2, с.  1025].

Тобто, спираючись на праці українських професорів В. П.  Петрова, І. І.  Зайця, В.

М.  Даниленка та інших, ми маємо цілковите право Скіфську добу та скіфів зарахувати до нашої минувшини. Що й робимо. Подобається це комусь чи ні.

Перейдемо до найвидатнішої перемоги наших (українських) предків у 512 році до н. е. над перським царем Дарієм.

«Готуючись до походу на Скитію (Скіфію. — В. Б. ), перський правитель Дарій розіслав гінців із своїм наказом у всі країни, над якими була його влада. Кожна країна мала приготувати і вислати до нього певну кількість війська, кораблів та робітників для різних будов» [55, с.  46].

Слід зазначити, що навіть серед найближчого оточення перського царя було багато противників цього воєнного походу. Серед них брат Дарія — Артабан, який пояснював родакові, що скіфів на їхній землі ще ніхто не перемагав, і як за 17 років до походу Дарія, у 529 році до н. е. , скіфи розгромили перського царя Кира, що загинув у тій війні. Та Дарій нікого не слухав, збираючи потужну воєнну армаду. На початку весни 512 року до н. е. Дарій зі своїм військом вирушив із міста Сузи на Скіфію. У поході Дарія супроводжував потужний морський флот, що мав у своєму складі 600 кораблів, за описом «батька світової історії» Геродота. Брати під сумнів цю кількість суден немає підстав.

Пішого війська і кінноти, згідно із Геродотом, перський цар Дарій мав близько 700 тисяч вояків. Хоча, на думку автора, ця цифра могла бути дещо завищеною. В чому були зацікавлені — як греки, так і скіфи, розповідаючи про похід Дарія Геродоту. І ті й ті не любили своїх супротивників — персів. Та, напевно, перська армія пішого та кінного війська 300–400 тисяч таки мала.