Читать онлайн «Ґоморра»
Автор Роберто Савиано
Annotation
Тиражі, що вимірюються мільйонами примірників, переклади більш ріж 40 мовами, десятки літературних премій, екранізація, яка здобула Гран-прі Канського кінофестивалю… Це слава? Так. Але за цю славу Роберто Савіано (нар. 1979), автор «Ґоморри», змушений розплачуватися смертним вироком, що йому винесла неаполітанська мафія — сумнозвісна Каморра. З 2006 року, коли «Ґоморра» вперше побачила світ, Савіано покинув батьківщину та живе під цілодобовою охороною. Саме тому «Ґоморра» — це не просто бестселер, це символ мужності письменника, який не побоявся кинути виклик беззаконню, корупції, брудним грошам та зброї…
Роберто Савіано
ЧАСТИНА ПЕРША
Порт
Анджеліна Джолі
Система
Війна в Секондільяно
Жінки
ЧАСТИНА ДРУГА
Калашников
Залізобетон
Дон Пеппіно Діана
Голлівуд
Абердін, Мондраґоне
«Країна вогнищ»
notes
1
2
3
4
5
6
ҐОМОРРА
Присвячується С. , чорт забирай.
Розуміння… означає неупереджене і сміливе споглядання реальності, а потім — її заперечення, якою б вона не була.
Переможці сорому не мають, незалежно від того, як вони перемогли.
Люди — це хробаки, і хробаками мають залишатися.
Світ належить тобі.
ЧАСТИНА ПЕРША
Порт
Контейнер розгойдався, коли кран почав опускати його на корабель. Траверса, що кріпить контейнер до крана, не змогла втримати його, і він затанцював у повітрі. Недбало зачинені люки раптом відскочили, і з них посипалися десятки трупів. Трупи були схожі на манекени. Та коли вони ударялися об землю, їхні голови розколювалися як справжні.
А вони й були справжні. З контейнера вивалилися чоловіки, жінки і навіть кілька дітей. Усі мертві. Заморожені, складені стосом один на одного, як оселедці в банці. То були китайці, що ніколи не помирають. Вічні люди, що торгують поміж собою посвідченнями особи. Ось так скінчилося їхнє життя. В моторошних фантазіях ці тіла могли перетворитися на страви в китайських ресторанах, їх могли поховати у полі за фабричною стіною або кинути в жерло Везувію. А вони — ось тут. Сиплються десятками з контейнера, а їхні імена нашкрябані на бирках, прив’язаних до ший. Усі вони відкладали гроші, щоб їх поховали в Китаї, в їхніх рідних містечках, звідки вони сюди поприїжджали. З їхніх зарплат вираховувався відсоток на зворотну подорож у разі смерті. На місце в контейнері та яму в клаптику землі десь у Китаї. Розповідаючи мені про цей випадок, оператор крана закрив обличчя руками і дивився на мене крізь пальці. Наче маска з долонь робила його достатньо хоробрим, щоб розмовляти зі мною. Оператор побачив, що тіла падають, але вмикати сирену потреби не було. Він просто опустив контейнер на землю, невідомо звідки вигулькнуло кілька десятків людей, запхали все назад, а рештки позмивали брандспойтами. Ось як воно було. Оператор і досі не до кінця вірив, що це трапилося, сподіваючись, що то була галюцинація через перевтому на роботі. Потім він зімкнув пальці, повністю закривши від мене обличчя, і став пхикати, але я не міг розібрати, що він казав.
