Annotation
У казці «Таємниця країни Суниць» троє дітей, бажаючи назбирати для своїх друзів суниць, потрапляють у дивовижну країну, де живуть хвальки, підлабузники, ябеди та заздри. Правителі цієї країни хочуть зашкодити дітям повернутися додому.
До цієї книги входить ще «Казка про викрадену зозулю», в якій пацюк разом з хлопчиком-хуліганом поцупили Час. Тільки ті, хто бачив підступних утікачів, здатні рухатися. Вони мусять повернути Час.
Радій Полонський
ТАЄМНИЦЯ КРАЇНИ СУНИЦЬ
Сонячний зайчик дає пораду
Одновусий і біла ворона
Але ж скриньку треба знайти!
Ніч і ранок
А оце справжні хвальки
Кузька розповідає про свою мачуху
А ти, киве, не кивай!
Познайомились!
Бевзики атакують
Антошку спіткала біда
Лічилка викриває підступного ворога
Таємниця Країни Суниць
Ябеди не сплять
Антошка вживає заходів
Радники хочуть яйця-райця
Кузька проголошує закляття
Приємне відкриття
Зубань одягається в самовар
Що думав Антошка
Гулька і Гульчин ніс
Знову перший радник!
Єдиний випадок, коли рогатка принесла користь
Синя гора
Здрастуй, сонячний зайчику!
КАЗКА ПРО ВИКРАДЕНУ ЗОЗУЛЮ
1. Тільки одне «ку…»
2. Примхлива бабуся Дерібо і ще дехто
3. У події втручається Умпарара Чамчамчам
4. Як корисно думати
5. Поради старого крука Кирила
6. Вийшла пісенька така
7. Бруднерський щирить зуби
8. Ходить гарбуз по городу
9. Он ти який, Маєшу!
10. Сутичка на болоті
11. Перший бій
12. Мрії і наміри
13. Страхолюд неможливий
14. Битва на горбі
15. «Злетів крук, схопив дрюк…»
16. Їдьмо, друже Умпараро!
17. «Ку-ку!»
ТАЄМНИЦЯ КРАЇНИ СУНИЦЬ
ТАЄМНИЦЯ КРАЇНИ СУНИЦЬ
Сонячний зайчик дає пораду
Чи ви чули коли-небудь, як розмовляє сонячний зайчик?
Чи траплялося вам збирати суниці в різьблену гуцульську скриньку?
Авжеж, ні.
Бо інакше б ви пережили такі самі незвичайні пригоди, як Антошка і його друзі.А все почалося дуже звичайно. Після сніданку Антошка підійшов до піонервожатої Ліни Стьопівни і сказав:
— А можна, ми підемо в ліс на розвідку?
— Хто це — ми?
— Це, звичайно, я, Денис і Лариска.
— А що ви там шукатимете?
— Ми? Суниці. Ми знайдемо суничні місця, а тоді покажемо всім.
Ліна Стьопівна трохи повагалася, а тоді погодилась. Вона тільки попередила:
— Я надіюсь на тебе, Антошо. Ти вже великий і розумний, і ти не забудеш, що до обіду ви маєте повернутися. Глядіть, не заходьте далеко!
Дениско взяв із собою білу чашку. Лариска — маленьку мисочку, а Антошка забіг до піонерської кімнати і забрав звідти порожню гуцульську скриньку. Бо вирішив назбирати ягід більше за всіх.
І скоро червона футболка, картата голуба сорочка та жовте платтячко маяли серед дерев і кущів, над ледве помітною лісовою стежкою.
Суниць усе не було. Але Антошка вперто простував у хащу. Його кирпатий ніс і гостре задерте підборіддя були націлені вперед. І стрішка волосся над лобом теж була туди націлена.
— Не журіться, — сказав він. — Ще трошки — і неодмінно знайдемо! А заблукати в цьому лісі не можна. Він зовсім маленький, а навколо стоять села.
Дениско зітхнув. Сонячне проміння падало крізь віти на його рожеві вуха, і вони світилися, наче ліхтарі.