Annotation
С. Скляренко вирізнявся прагненням завжди бути в авангарді літературного процесу, випробовувати себе в нових жанрах. Він оперативно й охоче відгукувався майже на всі запити й починання. Відомий прозаїк, він став одним з перших творців так званого виробничого роману: «Бурун» (1932), «Помилка» (1933). Зв'язкам життя з наукою присвячений роман «Страх» (1935), який тогочасні критики сприйняли не як художню оповідь, а скоріш як науково-популярний твір.
В 30-ті роки почала плідно розвиватися фантастика, про що свідчили твори В. Владка, Ю. Смолича, О. Слісаренка. С. Скляренко випробував себе і в цьому жанрі, написавши фантастичний роман «Пролог» (1936 р. ).
Семен Скляренко
notes
1
2
3
ПРОЛОГ
Стелла була талановита дівчинка. Часом вражало, що вона дуже тендітна, квола, пасивна, але іншим разом дивували її завзятість і впертість. Її почуття були контрастні, настрій — мінливий, і вся вона була як зірка, що то спалахне, то притьмарено жевріє в небі.
В дитинстві вона мала нахил до музики, не спала цілу ніч, коли ввечері чула на вулиці скрипку, у сквері годинами стояла непорушно десь у куточку, коли там мандрівні музиканти виконували примітивні мелодії на цитрах чи гармоніях, і вже зовсім була щаслива дівчинка, коли ми, дорослі, брали її з собою на великі свята. Стелла бігла поруч із нами, швидко перебирала ніжками під урочистий марш оркестрів — у такі хвилини вона вся сповнювалась радістю.
Її цяцьки в дитячі роки складались виключно з музичних інструментів, які тільки можна було знайти в крамницях дитячих забавок.
Там були дивовижні цимбали, роялі з однією струною, скрипки й віолончелі з нитками замість струн і дерев’яною паличкою замість смичка, барабани, що проривалися від першого до них доторку, сурми, що не сурмили, сопілки, кларнети, флейти, — безліч мідних, дерев’яних, кольорових, блискучих цяцьок.Вони були її щастям. Стелла любила їх без краю і, крім них, немов нічого не знала. Інших цяцьок, до яких такі охочі діти її віку — дідів-морозів, звірят, автобусів, мініатюрних поїздів — не любила, жила своїми музичними інструментами і мріяла про час, коли її поведуть до школи. Там, уявляла, є багато різних музичних інструментів, і не таких, як у неї. Ті інструменти можуть сміятись, плакати, кликати когось, наказувати, просити, — багато живих інструментів.
Рано взяла вона в свої руки смичок і торкнулася ним струн скрипки. З того, як вона взяла смичок, і з того, як торкнулася струн, я — неук у музиці — зрозумів, що цей рух, цей доторк до струн кладуть початок її прагненням у житті. Я побачив в ній захоплення, щиру, безмежну любов до музики.
Дівчина починала грати!
Згадки про дитячі роки Стелли тісно пов’язані в моїй пам’яті із згадками про мої кращі роки, роки наукових шукань. Тоді саме сталося те, про що я мріяв усе життя.
Радо я пригадую всіх помічників по роботі того часу. Те, чого я досяг, не було тільки моїм здобутком, — то було конденсоване, здійснене прагнення цілого колективу. У своїй роботі я наче був зв’язаний з цілою країною. На кожному кроці, в кожному своєму намірі я мав допомогу й підтримку. Особливо мені хочеться підкреслити роботу однієї людини, яка нам дуже допомогла в організації інституту і до якої я не раз — в години радості спочатку й у дні смутку й розпачу пізніше — звертався.