Читать онлайн «Сто тисяч»

Іван Карпенко-Карий

СТО ТИСЯЧ

Комедія в 4 діях

Дієві люде

Герасим Никодимович Калитка – багатий селянин.

Параска – жінка його.

Роман – син їх.

Савка – кум Герасима, селянин.

Банавентура – Копач.

Невідомий – єврей.

Гершко – фактор.

Мотря – наймичка.

Клим – робітник.

ДІЯ ПЕРША

Ява І

В хаті яку хвилину нема нікого; входе Невідомий.

Невідомий. Нікого нема… Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на світі. А через чево і трудно? Через того, що багато розумних понаставало… Усі торгують, а покупателі только глазами купують, і торговлі нема – один убиток. Так я сібє видумал новую комерцію: хорошій будет гендель, єжелі удастся… Попробуєм!. .

Ява II

Роман і Невідомий.

Невідомий. Здрастуйте вам.

Роман. Здоров.

Невідомий. Це хата Герасима Никодимовича Калитки?

Роман. Це.

Невідомий. А де ж сам хазяїн?

Роман. Вони в город поїхали, сьогодня повинні буть назад.

Невідомий. Я з ним відался, і он сказал, щоб я приїхав.

Роман. Може, й вони через годину будуть.

Ява III

Ті ж і Копач.

Копач. Ура! Тепер суд гласний, накриває жидків часний! Хе-хе-хе!

Невідомий. А ви разлі часний? Не похоже.

Копач. Не та рожа? Ха-ха-ха!

Невідомий. Прощайте! Я навідаюся опісля, бо у мене є діло до Смоквинова. (Пішов. )

Ява IV

Копач і Роман.

Копач. Ха-ха-ха! Заметь-це пройдисвіт! Я їх багато бачив, у мене опит і практіка. Я на них насмотрелся… Командовал зводом, так пров'янт і фураж часто получав, знаю їх, да і они меня знають! Тепер літ трідцать в одставкє, по світу вольно я хожу і в очі сміливо усім гляжу… Стихи… Ха-ха-ха! А батько купчу й досі ще не совершив?

Роман. Ще в городі.

Копач. Хотів поздравити його з пріобрєтєніем зємєлькі… А Прасковєя Івановна?…

Роман. У попа.

Копач.

Так! Торічелієва пустота… Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш – це з фізікі. В такім разі – адіо! К обіду я прийду. (Пішов. )

Ява V

Роман, потім Мотря.

Роман. Наче і розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав… І все він зна – тілько нічого не робе. (Іде до дверей і гука. ) Мотре, та йди-бо сюди!

Мотря за дверима. «Чого там? Нема мені часу».

Роман. Та нам, мабуть, не буде часу і вмерти. Іди-бо! Зашиєш мені сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пішли. Хочеться мені з Мотрею побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розірвав рукав.

Входе Мотря.

Заший. (Показує. )

Мотря. Де це ти так розпанахав?

Роман. Зачепився за вила.

Мотря зашива, Роман її цілує.

Мотря (б'є його кулаком). А це що? А тпруськи!

Роман. Хіба не можна? Ми ж восени поженимось, чула? Що батько казав?

Мотря. То тоді і цілуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько шуткував, а ти вже н губи розпустив.

Роман. Ні, це не шутки. І мати казала, і батько казав, що кращої невістки не треба.

Мотря. Уже зашила. Іди собі, я не маю часу теревені править, та он вже батько приїхали.

Роман. Батько? Справді.

Мотря вибіга.

Ява VI

Герасим і Роман.

Герасим. А ви чого тут збіглись, роботи нема, чи що?

Роман. Та я розірвав рукав… Мотря зашила.

Герасим. А мати ж де?

Роман. Пішли до попа…

Герасим. Знайшла празник. Іди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору, щоб якої реміняки не порізали на батоги.