Читать онлайн «Націоналізм»

Передмова до третього видання

“Націоналізм”, який вийшов першим виданням (з друкарні ОО. Василіян у Жовкві) в 1926 році, виступив з ідеологією, яка рвала з цілим світоглядом драгоманівського “демократизму” і соціялізму Маркса-Леніна, пересякнутого отрутою москофільства. В тій книзі автор розвивав думки, які ширив перед 1-ою Світовою війною, як у Київськім “Слові”, у брошурах “Модерне москофільство” і “3 приводу одної єреси”, виданих у Києві, “Сучасне політичне положення нації і наші завдання” (відчит на студентськім з’їзді у Львові), під час 1-ої світової війни — “Українська державна думка і Европа” (вид. в Берліні, Винниці й у Львові), “Міжнародне положення України і Росія”, “Культура примітивізму”, “Мазепа і Мазепинство” (у Києві і Черкасах) по 1-ій світовій війні — “Підстави нашої політики” та у львівськім “ЛНВ-ку”.

Основні ідеї “Націоналізму” були передусім антитези драгоманівському “малоросіянству”. Трактованню України як провінції Росії, що претендувала лише на деякі “полегші” культурного й соціяльного характеру “Націоналізм” протиставляв ідею політичної нації, ідеалом і метою якої був політичний державницький сепаратизм, повний розрив з усякою Росією, а культурно — повне протиставлення цілому духовому комплексові Московщини, під оглядом соціяльним — неґація соціялізму. Це була повна антитеза “гермафродитському” світоглядові тодішнього демосоціялістичного українського провідництва.

На питання “ЩО?” “Націоналізм” відповідав: незалежність і повний сепаратизм, підкреслення останнього в антиципації майбутніх гасел “федерації”, “самостійности”, але… в рамках “общего отечества”, Росії. На питання “ЯК здобувати свою мету?” “Націоналізм” відповідав: боротьбою; національною революцією проти Московщини; не шляхом “порозуміння” чи “еволюції”.

Ці тези були цілковитою антитезою драгоманівства і соціялізму, бо ідеологія Драгоманова уймалася, ним же самим, в його “гимні”: “Гей українець просить не много…”. Ідея “Націоналізму” замість “немного” — ставляла “все”! Замість “просить” — жадає і здобуває.

Також дальшу драгоманівську мудрість (з того ж гимну): постулят “любови”, “ко всім словянам”, а в першу міру до москалів, як до “старшого брата”, що мав вести інших, “Націоналізм” відкидав як наївне і шкідливе капітулянство. За питанням “ЩО?”, “Яка мета нації?”, і за питанням “ЯК осягти її”? на третє питання — “ХТО має це довершити?” — “Націоналізм” відповів: людина нового духа. Якого? Духа протилежного занепадницькому духові речників української інтелігенції ХХ-го віку з “рабським мозком” і “рабським серцем” (слова І. Франка). Роз’їдженому сумнівами розумові тієї інтелігенції, хитливому в своїх думках “Націоналізм” протиставляв незнаючу сумнівів віру в свою ідею, в свою Правду, (крикливо окреслену противниками як “догматизм”, “односторонність” і “емотивність”). Літепло-сантиментальній любові до “рідної неньки”, любові спокою та ідилії протиставив “Націоналізм” патос шевченкової, не роздвоєної, “одної любови” до своєї нації, її великого минулого і її великого майбутнього (що противники таврували як “фанатизм”). Нарешті хитливій волі тієї інтеліґенції, “нетвердій в путях своїх”, задивленій в “обставини”, тобто в ту чужу силу, яка їх створила, протиставив “Націоналізм” безкомпромісовий войовничий дух, примат його сили над силою матерії (що було в очах противників пустою “романтикою”, браком “реалізму”). Крім того, в окремім розділі “Націоналізму”, протиставлено євнухському “реалізмові” ту містику, без якої всяка політика мертва; містику, яка є джерелом життя нації та її сили.