Читать онлайн «Диявол ховається в сирі»

Диявол ховається в сирі

Від автора

Все це писалося настільки довго, що я не міг не змінюватись, а отже не міг не змінювати, не виправляти, не перенаголошувати деякі акценти. Якщо хтось доскіпливий завдасть собі праці порівняти ці спроби з їх першодруками, то конче завважить певні розбіжності, на всю ширину яких сардонічно шкіритиметься сама істина. З другого боку, я свідомо залишав найулюбленіші рефрени – адже я змінююся все одно не так швидко, як мені хотілося б. Залишається ще подякувати всім, хто часом супроводжував мене на деяких відтинках тієї дистанції – і найщиріше запросити тебе, шановний читачу, до копирсання у цьому сирі в пошуках сам знаєш кого.

Підсвідоме

…я живу в країні, яка нікуди мене від себе не відпустить – вона вчепилася в поли мого плаща своїми спазматичними суглобами, готова роздерти мене на шматки з великої своєї любові.

Я мушу відповідати їй взаємністю – любити це особливе горілчане тепло, це примарне світло, цих людей, що не хочуть вірити жодному моєму слову і цих, яким начхати на всі мої слова, бути свідком того, як слова взагалі перестають що-небудь означати, занурюватися все глибше у песимізм, любити цей коматозний стан, це відчуття трясовини, звідки нізащо не вибратися, любити свою останню територію, на якій мене поки що неможливо вполювати.

Отже, поки вона, моя рідна країна, не вчепилася мені тріумфально в горло, я так чи так приречений вимовляти свої тимчасові слова…

Мала інтимна урбаністика

1

Будь-яка з географічних мап сучасності засвідчує, що місто Львів лежить на північ і трохи на захід від міста, де я мешкаю. Місто Київ натомість – на північ, але значною мірою й на схід. Проте одним із наслідків Другої світової війни стало те, що для подорожніх франківчан обидва міста розташовані ніби на одній лінії. Причиною цьому – зруйнований (уже й не знаю ким, німцями чи росіянами) залізничний міст через Дністер. Через це пасажирський поїзд № 203 Івано-Франківськ – Київ всупереч географії спершу робить північно-західний ухил від місця остаточного призначення. До Львова він прибуває після трьох перших годин рейсу, раннього вечора. Майже всі виходять на перон, ще відносно свіжі й неагресивні.

Ті, хто почав одразу після Франківська, докуповують алкоголь і вокзальні харчі. Інші також заповнюють паузу чимось корисним – приймають або віддають передачі, влаштовують собі короткі побачення, дихають невагонним повітрям. До Києва ще майже дванадцять годин, що не так уже й зле.

Цією лінією, Франківськ – Львів – Київ, я регулярно курсую чи не з сімнадцяти років. Не сумніваюся, що в її межах я декілька разів об’їхав Земну кулю. Але ця лінія для мене лежить не тільки у просторі.

Є в неї так само й часовий вимір. Львів був першим у світі містом, куди я одного разу подався з дому. Був початок липня, п’ята ранку, я ледве дочекався на вкритій росою привокзальній траві поїзда – не київського, а рахівського. Він ще недавно їхав крізь гори, про що свідчили не тільки залишки паморозі на дахах вагонів, але й численні закарпатські цигани в усіх без винятку тамбурах.